Джон Фаулз - Маг

— Ходімо подивитися на капличку.

Слухняно звівшись, я зауважив, що анітрохи не засоромлена Джун глузливо закотила очі. Тепер і мені довелося прикусити губу. Жулі й я босоніж рушили до дерев, у лісові тіні. Чарівливо зарум’яніли її щоки й склалися вуста.

— Сестра з тебе тільки підкепковує, — примирливо сказав я.

— Часом мені кортить видряпати їй очі.

— Хай дівчину з класичною освітою не вражає нагота в Греції.

— Цієї миті я не філолог, а звичайна дівчина, якій кривдно.

Я нахилився й поцілував її у скроню. Жулі відштовхнула мене. Щоправда, злегка.

Ми підійшли до побіленої каплички. Минулого разу вона була замкнена, коли я спробував пробратися всередину. А сьогодні проста дерев’яна засувка подалася. Мабуть, хтось тут був і перед відходом забув крутнути ключем. Капличка без вікон, і світло проникає тільки крізь двері. Стільців немає. Кілька давніх недогарків на залізному свічнику, наївно намальований іконостас у глибині, слабкий аромат ладану. Ми стали розглядати грубувато зображені постаті святих на поточеній шашелем стіні, однак думали не так про них, як про напівтемряву й затишок у цьому місці. Я поклав руку на плечі Жулі. Ми поцілувались, але вона зразу ж опустила голову й притислася щокою до моїх грудей. Зиркнувши на денне світло у дверному прорізі, я потягнув Жулі до нього. Зачинивши двері, сперся на стіну з боку клямки й пустився на пестощі. Цілував шию, плечі, а тоді взявся за бретельки купальника.

— Ні. Не треба.

В її голосі звучав особливий жіночий тон, що не так спиняє, як заохочує чоловіка. Я обережно зсунув бретельки, оголив тіло до пояса й, погладивши живота, помалу повів долонею вище, аж до маленьких пружних грудей, ще вологих після купання, але теплих і збуджених. Нахилившись, я злизував сіль із пипок. Її пальці гладили мені потилицю й спину. Мої руки помандрували знову вниз, до обвислого купальника, але Жулі раптом схопилася за них.

— Будь ласка. Ще не час, — шепнула вона.

Я замкнув їй уста поцілунком.

— Я так хочу тебе.

— Знаю.

— Ти така прекрасна.

— Нам тут не можна.

Я накрив їй груди долонями.

— Ти мене хочеш?

— Знаєш, що хочу. Тільки не тепер.

Руки Жулі ковзнули мені по шиї, і ми знову злились у жагучому поцілунку. Легким рухом я провів кінчиками пальців по її спині, прослизнув долонею під край купальника, охопив яблучну випуклість тіла й притиснув його міцніше до ствердлого чоловічого підчерев’я, щоб дівчина сповна відчула цю твердість, цей жар пристрасти. Наші вуста не вгавали в русі, язики гарячково пізнавали один одного; Жулі вже вигойдувалась, і я розумів, що вона губить голову, що ця нагота, сутінок, нагромаджені емоції, довго стримувана жага…

Зненацька щось зашаруділо. Зразу ж стихло, й неможливо визначити, що це. Поза всяким сумнівом, звук дійшов десь із закутка каплиці. Довгу мить ми ще тулились одне до одного, скам’янілі з жаху. Тоді Жулі озирнулась, але розгледіла те саме, що й я, — півтемряву з кількома смужками світла від шпарин у дверях. Упівсвідома ми вдвох дали лад купальнику. Поставивши Жулі під стіною, я намацав клямку. Двері розчахнулися, всередину хлинуло світло. На нас видивлялися святі з іконостаса, попереду них стояв чорний свічник. Нікого й нічого більш. Однак я помітив, що тут, як і в кожній грецькій каплиці, іконостас стоїть за три-чотири фути від задньої стіни, а до цього закапелка ведуть вузькі дверцята збоку. Раптом Жулі, мовчки потрясаючи головою, заступила мені дорогу до дверцят. Відчула, що я відрухово кинуся до них. Еге ж, тут відразу здогадаєшся, що сховався не хто інший, як цей клятий негрисько. Напевно, потайки забрався сюди під час нашого купання, не гадаючи, що будь-хто з нас покине пляж.

Зиркнувши на сховок цього цербера, Жулі настійливо потягла мене за руку. Я повагався, але дався вивести надвір. Грюкнувши дверима, глянув на неї.

— Сучий син!

— Ніколасе, він не міг знати, що ми сюди прийдемо.

— Але ж цей паскуда міг би й раніше дати знати про себе.

Ми говорили пошепки. Жулі змусила мене відійти на кілька кроків від порога. Лежачи на осонні, Джун звела голову й задивилася на нас. Мабуть, почула грюкіт дверей.

— Цілком певно, що Моріс про все дізнається, — зауважила Жулі.

— Мене це вже не хвилює. Йому давно пора дізнатися.

— Що сталося? — крикнула Джун.

Жулі приклала пальця до губ. Почепивши на себе ліфчика, її сестра звелася й рушила нам назустріч.

— Там Джо. Сховався.

Джун кинула оком на білі стіни каплиці, тоді на нас. Погляд уже не глузливий, а стурбований.