Джон Фаулз - Маг

— У раю теж був змій.

Алісон вислизла з джинсів і білих трусиків. Потяглася, зірвала із змертвілої галузки суху шишку й подала мені. Я дивився, як вона у Євиному вбранні біжить по високій траві до озерця, торкає пальцем ноги пінисті брижі й здригається. А тоді заходить у воду до колін і, вереснувши, плавно поринає. Слідом за нею я занурився в цей нефритово-зеленкуватий талий сніг, і мені забило дух, серце підскочило мало не до горла. Прекрасно — тінь дерев, осоння галявинки, білопінно-шумливий гук водоспадика, льодяний холод, безлюддя, сміх і нагота. Тільки смерті під силу стерти з пам’яті такі миті.

Ми сиділи на траві біля печери, сохли на пригріві та вітерці й доїдали шоколад. Лігши навзнак, розкинувши руки й трохи розвівши ноги, Алісон віддалася сонцю і — як я зрозумів — мені. Якусь хвилину я полежав у такій самій позі, заплющивши очі.

— Я королева весни, — озвалась Алісон.

Спершись на лікоть, вона повернулася до мене. На нечесаній голові криво сидів вінок, абияк сплетений із підручних гвоздик та ромашок, на вустах дрижала усмішка зворушливої невинности. Ця дівчина й не здогадувалася, що своїм образом накликала передусім виразну асоціацію з літературою. Точніше — з «Геліконом Англії» [155] Антологія англійської поезії XVII століття. . Я геть забув, що не всі метафори однакові, що шедеври поезії переважно дуже безпосередні й визбуті всякої метафізики. Раптом Алісон видалася чимсь на зразок такого вірша, і на мене нахлинув бурун пожадання. Не тільки через похіть, не тільки через те, що ця спокусниця — як час від часу траплялося в неї — прибрала свого найчарівливішого вигляду: бентежлива врода, маленькі груди й гнучкий стан, сперта на землю рука, веселі ямочки й насуплені брови шістнадцатилітнього дівчати, а не жінки з чвертю сторіччя за плечима. Також і через те, що крізь бридкі нашарування прозаїчного сьогодення я бачив її справжнє вразливе «я» — оголене, як і тіло. З-поза десяти тисяч поколінь виглянула Єва.

Мені прояснилося в голові. Проста річ. Я таки кохаю Алісон, хочу втримати її при собі, а водночас бажаю здобути й заволодіти Жулі. Не те що віддаю котрійсь перевагу — обох прагну. Я змушений любити двох, у таких почуттях немає нічого непорядного. Якщо я й непорядний, то тільки в тому, що затаюю правду… до признання мене змушує любов, а не жорстокість, не бажання визволитися, зачерствіти й очиститися. Тільки любов. Як гадаю, за ті довгі миті Алісон це відчула. Мабуть, зауважила на моєму обличчі вираз смутку й болю, бо дуже вже лагідно спитала.

— Що з тобою?

— Не було в мене сифілісу. Все це брехня.

Видивившись на мене, вона знову лягла горілиць.

— Ой, Ніколасе.

— Хочу тобі розповісти…

— Не зараз. Будь ласка, не зараз. Байдуже, що там у тебе сталося. Іди сюди, бери мене.

І в нас таки дійшло до любощів. Не до сексу, хоча було б набагато мудріше дійти саме до нього. Лежачи біля неї, я спробував описати те, що діялося в «Бурані». Давні греки казали, що той, хто переночував на Парнасі, або набирається натхнення, або сходить із розуму. Зі мною, цілком певно, сталося останнє. Що далі я вів мову, то виразніше усвідомлював: краще було б або взагалі мовчати, або ж понавигадувати небилиць… але кохання вимагає оголитися. На признання я вибрав найгірший час, який тільки можна придумати, і як багато хто із звиклих мало не все життя кривити душею, попросту переоцінив співчуття, яке мала б викликати моя небувала щирість… але кохання вимагає зрозуміння. Та й Парнас, надто вже еллінський, теж винен. Тут усяка брехня ранить серце.

Звичайно, Алісон передусім бажала дізнатися, чому я вигадав таку дивну відмовку, але я хотів спершу передати дивовижну атмосферу «Бурані», а тоді вже побіжно згадати те, що мене туди найбільше приваблює. Про Кончіса я нічого не затаював зумисно, а однак розповів далеко не все.

— Не те щоб я ставився до всіх цих штучок так, як йому хотілося б. Втім, після сеансу гіпнозу не знаю, що й гадати. Поряд з Кончісом відчуваєш: він має доступ до якогось джерела сили. Не містичної. Не можу цього пояснити.

— У нього, либонь, усе стоїть на трюках.

— Хай так. Але чому саме я? Звідки він знав, що я приїду на острів? Я для Кончіса порожнє місце. Видно, що він про мене невисокої думки. Як про особу. Весь час кепкує з мене.

— Досі не розумію… — раптом Алісон зрозуміла. Подивилася на мене. — Там є ще хтось.

— Алісон, люба моя. Ради бога, постарайся зрозуміти. Послухай.

— Слухаю.

Вона відвернулася. Зрештою я розказав про Жулі. Мовляв, там нема нічого сексуального, це суто платонічне зачарування.