Джон Фаулз - Маг

— Авжеж. Поки надворі дує вітер.

Вона загадково всміхнулась і глянула на каструльку.

— Чому ти усміхаєшся?

— Бо тут таки романтично.

Я знову сів на лежанку. Алісон стягла з себе джемпер і труснула головою. Я викликав у пам’яті образ Жулі, але сюди він ніяк не вписувався. Треба спробувати іншого тону — вільнішого й розв’язнішого.

— Чудово виглядаєш. У своїй стихії.

— Так і має бути. Я ж тепер мало не весь час гарую на восьми квадратних футах кухоньки в літаку. — Алісон взялася в бік одною рукою. Трохи помовчала. Наплинули óбрази давнього життя на Рассел-сквері. — Як називається ця п’єса Сартра, яку ми колись дивилися?

— «За замкненими дверима».

— Тут двері ще надійніше замкнені.

— Це ж чому?

Вона не оберталася.

— Коли втомлююся, мене завжди тягне на секс. — Я гучно втягнув повітря. — Ще один раз заризикую, — тихо додала вона.

— Якщо аналізи дають негативний результат, це ще не означає…

Алісон вийняла з каструлі темно-брунатну паличку.

— Як гадаю, це розкішне консоме по-королівськи вже готове.

Підійшла до мене й нахилилася, кинувши дивний погляд і розтягши губи в механічній усмішці стюардеси.

— Чи не бажаєте випити чогось перед обідом, сер?

Алісон тицьнула каструльку мені під ніс, кепкуючи і з себе, і з мене, такого набурмосеного. Я вискалився, вона відповіла ніжною, легкою усмішкою. Я взяв каструльку. Алісон відійшла до лежанки під протилежною стіною й стала розстібати кофточку.

— Що ти робиш?

— Роздягаюся.

Я відвернувся. За кілька секунд вона підійшла до мене, закутана в покривало, як у саронг, а тоді тихо сіла на підлогу, підстеливши під себе ще одне, складене покривало на безпечній віддалі — зо два фути. Коли Алісон відвернулася, щоб дістати з-за спини харчі, на її колінах розійшлася імпровізована одежинка. Вона зразу ж прикрила тіло. Десь у закутку моєї свідомости ласолюбно світив баньками Пріапчик, звівши руки й ще одну частину тіла.

Ми взялися до їди. Паксимадія, як завжди, без смаку, гарячий шоколад дуже водянистий, сардини взагалі не годилися до цих страв, але ми так зголодніли, що не зважали на те. Нарешті — я теж сидів на підлозі — ми наситилися й, спершись на лежанку, диміли разом із піччю. Мовчали й вичікували. Я почувався хлопчиною-дівичем у таку мить на побаченні, що все ось-ось або обірветься, або дійде до самого кінця. Боявся й поворухнутися. Дивився на оголені плечі — делікатні, округлі й ніжні. Краєчок покривала, засунутого під пахву, обвис і трохи відкрив груди.

Дедалі прикріше, принаймні мені, тяжіла тиша, вироджувалась у щось подібне до змагання на витривалість, хто з нас перший не витримає й озветься. Її рука лежала на покривалі між нами — ну ж бо, сягни й доторкнися. Я відчув, що Алісон скористала з моменту й підстроїла так, щоб загнати мене в глухий кут. Мовчання тільки підкреслювало те, що я піддаюся й жадаю Алісон — не як таку, а як жінку, першу-ліпшу жінку під рукою. Кінець кінцем я кинув недокурок у грубку, відкинувся на лежанку й заплющив очі, буцімто вимордувався так, що прагну тільки заснути. Зрештою, так воно й було б, якби не Алісон. Раптом вона ворухнулася. Я розплющив очі. Оголилася, відкинувши покривало.

— Не роби цього, Алісон.

Але вона стала навколішки й почала мене роздягати.

— Бідолашний хлопчик.

Розставила мені ноги, розстібнула й скинула сорочку. Замружившись, я дозволив це зробити.

— Це непорядно.

— Ти такий засмаглий.

Вона гладила мені боки, плечі, шию, губи. Приглядалася до мого тіла, бавилася ним, як дитина новою цяцькою. Поцілувала мене в шию, полоскотавши плечі кінчиками грудей.

— Ніколи собі не пробачу, якщо… — бовкнув я.

— Мовчи. Лежи й не ворушись.

Роздягнувши мене догола й узявши за долоні, Алісон провела ними по своєму тілі, щоб заново пізнати цю ніжну шкіру, легкі округлості тендітної плоті — завжди природну наготу. Її руки. Вона пестила мене, а я подумав: це ж все одно, що з повією. Пальці вправні, як у досвідченої проститутки. Фізична насолода, більш нічого… а таки віддався цій дарованій насолоді. Алісон лягла на мене, поклала голову на груди. Довге мовчання. У грубці тріскали головешки й обсипали дрібним приском наші ноги. Я гладив її волосся, плечі, точену шию, здавшись на ласку кінчиків нервів свого тіла. Уявляв, що на мені лежить Жулі, цілком певен, що любовні ігри з нею проймали б душу, були б набагато бурхливіші й далеко не такі буденні. Замість того, щоб ламала кості втома, розморювала парнота, дошкуляли крапельки поту… замість того, що позначають вульгарним словечком «перепихання», була б розжарена до білого, таємнича, приголомшлива пристрасть.