Джон Фаулз - Маг

І знову несподіванка — дивне враження, що його джерела оточують мене, що я приймаю дароване з усіх напрямків, хоча, знову ж таки, слово «напрямок» надто вже фізичне. Те, що я відчував, неможливо висловити жодною мовою, яка має в основі назви матеріальних речей і детермінованих відчуттів. Як гадаю, я усвідомив метафоричність моїх вражень. Слова сковували мене, як кайдани, й обмежували вільність, як мури з бійницями. Крізь бійниці нахлинала дійсність, а я не міг вибратися назовні, щоб повноцінно існувати. Це інтерпретація відчуттів, які я старався закарбувати в пам’яті. Опис стає неможливий, коли його починаєш вкладати в слова.

Я мав враження, що це фундаментальна дійсність, яка універсальною мовою повідає власне про таку свою особливість. Не було чуття божественности, солідарности, братерського єднання — ані крихти з того, на що я сподівався перед сеансом гіпнозу. Ні пантеїзму, ні гуманізму. Натомість — щось ширше, байдужіше й незглибиміше. Ця дійсність — не що інше, як безконечна взаємодія. Нема добра і зла, краси і потворности. Нема симпатії й антипатії. Є тільки взаємодія. Безмірне усамітнення особи, цілковите відособлення від усього поза її межами видалися тим самим, що доведена до крайности пов’язаність усього з усім. Усі крайнощі злилися в єдність, бо навзаєм потребували одні одних. Нехтування й потреба геть усього і вся стали одним цілим. Завдяки новому, досі не звіданому відчуттю я раптово усвідомив, що існує щось інше поза межами мене самого.

Знання, прагнення, мудрість, доброта, освіченість, начитаність, розкладання по поличках, різномаста ерудованість, чуттєвість, еротичність — усе це видалося дріб’язковим, поверховим. Мені не хотілось описувати, позначати й аналізувати цю взаємодію. Я попросту хотів залучитися до неї. Втім, уже залучився, визбутий волі вибору. Не стало значення. Залишилося саме тільки буття.

А струмінь фонтана змінювався, чорторий вирував. Спершу здалося, що повертається стадія чорного вітру, який дує зусібіч. Цього разу вітер був хіба що метафоричний. Зусібіч роїлися мільйони, трильйони частинок, які безпосередньо сприймали своє існування, незчисленні атоми надії, завислі в безмежному полі випадковости, в потоці не фотонів, а ноонів — квантів, свідомих свого буття. Грандіозна, запаморочлива невичерпність світобудови. У цій невичерпності мінливе й незмінне поєднуються, не перечать одне одному й становлять сутність. Я почувався насіниною, що знайшла ґрунт, першим пеніциліновим грибком, що не тільки потрапив у дуже сприятливе, поживне середовище, але й набув величезної значущости. Стан гострої насолоди — духовної й тілесної, вільного ширяння й буття, підпорядкованого гармонії та спорідненості. Квінтесенція сповнення. Взаємопізнання.

І водночас — падіння траєкторією параболи, виверження сімени. Скороминущість і мінливість стали невід’ємною частиною того, що відомо про досвід. Становлення й існування звелися до одного цілого.

Здається, я знову на мить побачив зірку — в її звичному вигляді на небосхилі, але тепер уже в процесі становлення-існування.

Я неначе вийшов із дверей, обігнув земну кулю й повернувся до тих самих дверей і водночас інших.

Тоді все потонуло в пітьмі. Я впав у безтяму.

А тоді знову засяяло світло.

Хтось постукав у двері. Зодягнений у піжамі, я лежав у постелі й видивлявся на стіну. Мою одежу складено на спинці стільця. Світало, на верховіття сосон за вікном падали перші, ще слабкі промінці сонця. Я глянув на годинника. Скоро шоста.

Я сидів на краю ліжка, потонувши в нахлинулій темній хвилі сорому й приниження. Отак підпасти під Кончісову владу, оголитися перед ним, а то й, може, ще кимсь іншим — наприклад, Жулі.

В уяві змалювалася картина — уся компанія розсілася біля мене в шезлонґу й сушить зуби, слухаючи словесний стриптиз — мої відповіді на гіпнотизерові питання. Жулі… Безумовно, Кончіс теж гіпнотизував її, тому-то й не могла йому брехати.

Свенґалі і Трільбі [149] Гіпнотизер-лиходій у романі «Трільбі» (1894) Жоржа дю Мор’є. .

Перед очима враз постали всі вчорашні містичні пережиття — яскраві й чіткі, немов затовчений напам’ять урок, немов подробиці мандрівки в незнайомій країні. Тепер зрозуміло, звідки воно взялося. Старий дурисвіт домішав до ракі чогось наркотичного, галюциногенного — чи не страмонію, про який ідеться в його статті. А тоді вмовив мені всі ці так звані ступені пізнання, втовкував їх, поки я лежав без тями.