Джон Фаулз - Маг

Так проминула вечеря. Я слухав прозірливого старого лікаря й на рівні підсвідомости почувався мишею, якою бавиться кіт. Сидів як на голках, чекаючи Жулі й гублячись у здогадах про нинішній експеримент. У подувах ще не вщухлого шторму пломінець лампи дрижав, мигтів і наддавав мені неспокою. Натомість Кончіс поводився спокійно й невимушено. Насамкінець налив мені чарку якогось прозорого, солом’яно-жовтого напою з обплетеної пляшки.

— Що це?

— Ракі. Хіоська горілка. Дуже міцна. Хочу вас трохи підпоїти.

За їдою він раз у раз припрошував до хмільного рожевого вина з Антикітери.

— Це щоб притупити мою критичність?

— Щоб загострити сприйняття.

— Я прочитав вашу брошуру.

— І вважаєте, що це маячня.

— У ній є твердження, які важко довести на практиці.

— В науці практика — єдиний критерій істини. Але це не означає, що немає істини, яку неможливо підтвердити експериментально.

— Чи були відгуки на цю публікацію?

— Ще й скільки. Але не від тих людей, що треба. — Кончіс понурився. — Відгукнулися мерзотники, що паразитують на зацікавленні людей таємницями світобудови. Спіритисти, ясновидці, космопати, апортисти, мешканці Країни вічного літа і Блакитних островів — усіляка galère [146] Наволоч (франц.). .

— А науковці що?

— А нічого.

Я пригубив ракі. Живий вогонь, мало не чистий спирт.

— Але там написано, що у вас є доводи.

— Є. Але їх не так легко подати. Згодом я дійшов висновку, що це й на краще, коли ці доводи може сприйняти тільки обмежене коло людей.

— Ваших обранців.

— Моїх обранців. У таємниці криється енергія й наснажує того, хто шукає відгадку. Розголосити секрет таємниці означає перекрити іншим шукачам, — на цьому слові він наголосив, — джерело енергії.

— Це ж ви ставите перепону розвитку науки, хіба ні?

— Не ставлю. Розв’язок матеріальних проблем, що постають перед людством, — це діло техніки. Чоловіче, я ж кажу про психічне здоров’я людини. Їй треба загадок, а не розгадок.

Я допив ракі.

— Не напій, а мрія.

Він усміхнувся, ніби ці слова можна було б потрактувати дослівно, й узяв пляшку.

— Ще келишок. І годі. Буває, що трунок у la dive bouteille [147] Божественна пляшка (франц.). стає отрутою.

— І тоді почнеться експеримент?

— Тоді почнеться процес пізнання. Перетягніть, будь ласка, шезлонґ он туди, — кивнув він позад себе. — Я послухався. — А тепер візьміть чарку й приляжте. Нема куди квапитися. Вам належить вдивлятися в якусь зірку. Знаєте, де Cygnus ? Тобто Лебідь? Он воно, це подібне до хреста сузір’я, над вашою головою.

Сам він не сів і не приліг. Враз мені стукнув у голову здогад.

— Це… гіпноз?

— Так, Ніколасе. Вам нема чого хвилюватися.

Трохи повагавшись, я згадав попередження Жулі — «вже до півночі ви збагнете» — й таки вмостився на шезлонґу.

— Я не хвилююся. Гадаю, що погано піддаюся навіюванню. В Оксфорді мене вже пробували гіпнотизувати.

— Побачимо. Треба, щоб ваша воля й моя гармонували, а не протистояли. Виконуватимете все, що я вам скажу.

Принаймні не муситиму дивитися в його заворожливі очі. Еге ж, уже нема вороття. Гаразд, що мене хоч попередили. Остережений — Богом бережений.

— Бачите сузір’я Лебедя? — спитав Кончіс.

— Бачу.

— А цю яскраву зірку ліворуч, у вершині тупокутного трикутника?

— Так.

Я глитнув решту ракі, мало не поперхнувся й відчув, як напій гарячою хвилею залив шлунок.

— Це Вега, або ж альфа Ліри, — пояснив він. — Зараз попрошу вас вдивлятися в неї.

Світло-блакитна зірка сяяла на очищеному вітром небозводі. Я глянув на Кончіса, що й далі сидів за столом, відвернувшись від моря, аби мене бачити. Я вищирився пітьмі.

— Таке враження, що я лежу на кушетці в лікаря.

— Добре. Відкиньтеся назад. Напружте м’язи й зразу ж розслабте. Тому я й пригостив вас ракі. Це вам допоможе. Жулі сьогодні не прийде. Забудьте про неї. І про вашу симпатію теж. Викиньте з голови всі свої прикрощі й прагнення. Всі свої клопоти. Не заподію вам зла. Принесу добро.

— Забути про прикрощі? Це не так легко. — Він змовчав. — Гаразд, спробую.

— Вам легше піде, якщо пильно вдивлятиметеся в цю зірку. Не відводьте від неї очей. Відкиньтеся назад.

Втупившись у зірку, я зручніше влігся й мацнув свого піджака. Обважнілий втомою від мурування, здогадався, навіщо він загадав мені цю важку роботу. Було приємно лежати, дивитися в небо й чекати. Кілька хвилин панувала тиша. Я заплющив очі. Знову розплющив. Здавалося, зірка плаває в затоці великого моря Всесвіту — карликове біле сонце. Дарма що захмелілий, я дуже добре здавав собі справу про все навколо мене. Надто вже добре, навряд чи піддамся гіпнозу.