Руслан Горовой - Казки на ніч [збірник]

– Ну звісно, люба! – Олександр обійняв дружину.

– Дякую!

– Це тобі, люба, дякую. Я б точно таке тобі не зміг запропонувати!

– Я знаю. І ціную. Та такі часи. Мені тільки прикро, шо я ніколи не любила золото і в мене його так мало.

– Ну два життя – це не так і мало.

– Так, два життя – це космос.

Віка вийшла на ґанок і глянула на небо. Над Донбасом розкинувся Чумацький Шлях. Жінка нервово закурила.

– Не нервуй, дружино, – обійняв її ззаду чоловік. – Усе буде супер. Ми – два життя, сусід – два життя, ще хтось – два життя, так країну і відвоюємо!

Хтось прожив усе життя у Новому Йорку. Він пив каву на розі Орчард і Блум, любив цілодобовий відгомін міста і порівняно теплі зими.

Хтось прожив усе життя в Парижі. Він їв до кави круасан, сидячи в кафешці на Єлісейських полях, і посміхався натовпу туристів.

Хтось прожив усе життя в Празі. Він годував лебедів у Влтаві і попивав пивко у кабачку навпроти виходу з метро Староместська.

А Маша все життя прожила в Кряківці. За своє життя вона нікуди не виїжджала за межі району. Не була навіть у Луганську, вже не кажучи про Київ, Львів чи Москву. Вона не дуже розуміла, що таке руський мир і взагалі шо таке Новоросія, бо з першого класу в підручнику був жовто-блакитний стяг і «Ще не вмерла Україна».

Вона загинула, так і не дочекавшись свого п’ятнадцятого дня народження. У її кімнаті, посічені шрапнеллю, і досі висять на стіні вирізані з журналів Ейфелева вежа, вечірня панорама Мангеттену і Карлів міст.

– Сматри, Сапог, паходу у нас гості! – Гога передав бінокль напарнику і тицьнув у бік пагорба.

Там, нагорі, за пару кілометрів був блокпост «нациків». Загалом, ніхто до кінця не знав, чи то справді Нацгвардія, чи військо, бо ж блокпост не тримав дорогу, а займав найвищу точку і до нього просто так навіть не зашлеш «перехожого». І ось зараз, десь на половині відстані до «нациків», на схилі пагорба топталася якась постать.

– Опачкі, – плямкнув губами Сапог, споглядаючи постать у бінокль. – Коректувальник!

– Ошень похожа, – кивнув Гога. – У ніво блакнот і прібор какой-та!

– Будем брати!

Гога з Сапогом тихенько рушили до лісосмуги, куди з пагорба поволі наближалася постать незнайомця. Той пригинався, щось фотографував, потім записував у блокнот і наговорював у диктофон.

– Сука бендєравская. – Гога скинув автомат і присів за крайнє дерево.

Сапог завмер трохи правіше за кущами і також навів автомат на незнайомця.

– Стій! Підніми руки і повільно йди в мій бік, – гаркнув Сапог.

Чоловік підняв руки. В одній був блокнот, в іншій – диктофон.

На вигляд йому було десь за сорок. Худий, миршавий, з круглими скельцями окулявів, він завмер, а потім навіть посміхнувся.

– Хлопці, я не військовий, у мене немає зброї.

– Йди сюда, сволач, – прошипів Гога, поглядаючи на пагорб «нациків», чи, бува, не йдуть слідом за цим. Однак там було тихо.

За десять хвилин полонений уже лежав, харкаючи кров’ю, у посадці. Руки його були з’вязані за спиною. Розбиті окуляри валялися поруч.

– Ти нам тут сказкі ні гаварі. – Гога, що стояв над ним і роздивлявся знімки у фотоапараті, копнув лежачого в живіт. – Расказивай, на кого работаєшь, где тваі артілєрісти, кого корєктіруєшь!

– Та який я коректувальник? – плакав зв’язаний чоловік. – Я ж кажу, шо орнітолог! Вивчаю червоноголового сорокопуда!

– Позиції ти наші вивчаєш, а не сракопуда, – визвірився Сапог. – Ти думаєш, ми такі тупі, шо повіримо в таку примітивну легенду?

Сапог саме чистив наплічник полоненого. Витяг і кинув на траву ноутбук, бінокль та записники. Дістав пакет з бутербродами і почав чавкати.

– Ніхуйова у вас, «нациків», пайка, домашня, – прошипів він, роздивляючись записники. – Не те шо ми «Мівіну» лупим тижнями, захищаючи батьківщину.

– Хлопці, відпустіть, я правда не винний, – плакав коректувальник.

– Завалі дуло, – гаркнув Гога.

У цей момент Сапог щось знайшов у записнику.

– А це шо? – Він підбіг і почав махати перед носом затриманого записником. – Це що за координати? Ціла купа координат, ти тварюка!

Сапог ударив з ноги в груди плюгавого.

– То координати місць, де я бачив пташок, – заверещав зв’язаний.

– Сійчас ти всьо раскажешь, гавно укропскає. – Гога витягнув з ножнів ножа і, піднявши за барки полоненого, притулив його до сосни.

– Що ви хочете робить? – плакав той.

– Я атрежу тібє уха. А єслі нє прізнаєшся, то буду дальше атрізать по пальцю. – Гога вхопив чоловіка за вухо і підставив ножа. – Ну? Гаварі!