Бо чим можна виміряти смерть людини?
А втім, знайшлися і такі, хто зробив це; за даними деяких авторів (Джексон, 1980), вартість одного випадку смерті людини від сказу становить приблизно 100–120 тисяч доларів. При цьому враховуються як прямі, безпосередні збитки, пов'язані з закінченням існування людини, так і збитки «перспективні» — тобто вартість того, що міг би в майбутньому створити той, хто помер від водобоязні.
Збитків моральних дослідники останньої чверті XX століття підраховувати ще не навчилися. Коли і хто обчислить вартість сліз і ціну людського горя?
І
З понеділка владу в лабораторії взяв Нечаєв. Усе відбулося дуже швидко і просто: з кабінету Браги винесли всі меблі (залишили тільки монументальне крісло-трон) і зняли зі стін усі численні фотокартки, на яких колишній завідуючий був сфотографований під час різних конференцій і з'їздів серед видатних учених і адміністративних діячів. Підмели кімнату, стерли пилюку, внесли два новенькі письмові столи, зсунули їх докупи, поставили десяток нових, оббитих шкірзамінником стільців — і кабінет для нового шефа був готовий. Лікарі розсілися навколо столів, Нечаєв почастував усіх бразільською кавою й оголосив, що віднині щопонеділка відбуватимуться традиційні конференції, на яких вони вирішуватимуть усі теоретичні й практичні проблеми науки й життя лабораторії. Потім Нечаєв зробив доповідь про останні новини вірусології, щедро ілюструючи її кольоровими слайдами. Напруження перших хвилин знайомства з новим керівником досить швидко минуло, бо Нечаєв тримався дуже просто, весь час жартував і розповідав якісь кумедні історії про професора Хайдена, який, вивчаючи таємничу вірусну інфекцію «куру», потрапив на одному з островів Нової Гвінеї до племені людоїдів, увійшов з ними в дружні стосунки й навіть зробив кольорові фотознімки, зафіксувавши на плівці момент ритуального поїдання людського мозку, зараженого вірусом цієї хвороби. Кажуть, що і йому довелося скуштувати цього делікатесу, бо інакше нові друзі його б не так зрозуміли.
Наступного дня Нечаєв пішов разом з Жаданом оглядати віварій. Жадан, відчуваючи дружню підтримку Нечаєва., захопився, показуючи, як треба перепланувати й переобладнати віварій, щоб збільшити кількість досліджень, і дуже здивувався, коли прибігла Мальована й, задихаючись, гукнула, що його чекає якась жінка. Нечаєв, побачивши цю розхристану й крикливу істоту, знизав плечима, а Жадан, вибачившись, подався у лабораторію.
У коридорі його чекала незнайома у рудій лисячій шапці й коричневому шкіряному пальті з пухнастим лисячим коміром. Він здивовано поглянув на неї і тільки через якусь мить, кленучи свою забудькуватість і засмиканість, пізнав гостю.
Це була лікарка Гаврилюк зі Старої Митниці.
Почав був вибачатися, жартувати, що вона незабаром забагатіє, бо він її не пізнав, але вона не підтримала цю сторонню тему, і не виникло нічого, що б виходило поза межі сухуватої діловитості. Йому навіть здалося, що він, либонь, вигадав оту телефонну розмову на минулому тижні, що не було хвилюючого мовчання цієї жінки, її тихих і зовсім не службових слів, від яких у нього почало так часто битися серце. Вона не стала розповідати про Стару Митницю і про тих, з ким Жадан там зустрівся, а, скинувши пальто і шапку (він допоміг їй роздягтися, й зніяковіння його посилилося, коли почув щемливий гірко-осінній аромат парфумів, яким війнуло від неї), взяла в руки товстий зошит і ручку й запитально подивилася на нього.
Завів її до свого кабінету, всадовив за столом і, щоб хоч трохи вгамувати хвилювання й розгубленість, став порпатися в книжковій шафі, відшукуючи потрібні матеріали. Нічого подібного віддавна не переживав: не можна сказати, що жінки йому взагалі не подобались, що вій був до них байдужий, але ніколи відтоді, як пішла Оля, не охоплювало його таке дивне відчуття — тривожне, щасливе й сліпучо-небезпечне, і тому власний голос здався йому чужим, далеким і незнайомим, наче говорила якась інша, механічна істота, а він зосередився на думках про цю жінку. Врешті оговтався й почав вступну бесіду про головні проблеми лікування; для цього спочатку треба було зрозуміти, як відбувається зараження сказом, як проникає вірус в організм і як можна зупинити його розповзання по нервових стовбурах.
Намагався говорити послідовно, ясно й логічно, як це робив на лекціях, але чомусь розповідь його виходила покручена, малозрозуміла — принаймні так йому здавалося, і він лаяв себе за те, що вгруз у трясовину другорядних фактів і численних прикладів. Можливо, це відчуття посилювалося від того, що Гаврилюк слухала мовчки, не зводячи на нього очей, і щось записувала, і за цією відчуженою чемністю Жаданові ввижалася її повна байдужість до його плутаних пояснень. Як завжди, коли щось витлумачував, він малював схеми — невмілі й криві, — стрілками показуючи хід вірусу по нервових шляхах, але і це, як йому вдалося, ніяк не вплинуло на її сприймання. Тоді він дав їй необхідні книжки, статті, інструкції та накази, залишив саму і знову подався до віварію.
Читать дальше