Юрий Щербак - Причини і наслідки

Головною доктриною боротьби, як і в часи Пастера, залишається запобігання захворюванням людей за допомогою антирабічних препаратів.

Гонка зі смертю — ось що таке антирабічне лікування. Важить кожна хвилина, бо йдеться про головне питання: хто кого випередить? Вірус сказу чи антирабічні препарати, своєчасне введення яких повинно створити надійний імунітет проти смертельної інфекції. Особливо небезпечні тяжкі укуси в обличчя, що їх найчастіше завдають своїм жертвам скажені вовки. За кілька днів вірус, що потрапив в обличчя, встигає проникнути в мозок і вбити людину. Вакцина безсила цьому зарадити, бо імунітет після її застосування виникає пізно — організм, утворює антитіла проти вірусу на тридцятий-сороковий день. Ще донедавна, коли вже існувала ефективна пастерівська вакцина, гинула майже половина тих, хто був покусаний вовками в обличчя, незважаючи на всі зусилля лікарів, якість і кількість вжитої вакцини.

Тільки в 1955 році становище кардинально змінилося: в одному з селищ Ірану експедиція експертів Всесвітньої організації охорони здоров'я на чолі з доктором Садеком для лікування людей, покусаних вовком, застосувала принципово новий на ті часи препарат — антирабічну сироватку, чи гамма-глобулін, що містив у собі велику кількість г о т о в и х антитіл проти вірусу сказу (Садек та інші, 1957). Антитіла, введені в організм людини, знаходили вірус сказу й знешкоджували його ще до того, як він устигав розмножитись.

У 1957 р. аналогічний, тільки ще більш удосконалений, препарат був успішно випробуваний після нападу скаженого вовка на людей в одному з містечок Білорусії (А. К. Мідатов, 1959). Тільки гамма-глобулін був здатний тримати перегони зі смертю. Потім почала діяти вакцина, завдяки якій організм виробляв стійкий імунітет.

На початку шістдесятих років сталася ще одна історична подія в боротьбі зі сказом: завдяки зусиллям американських (Копровський, Новак, 1960), французьких (Атанасіу, 1974, Шар'є, 1975) і радянських (А. К. Мідатов, 1962, 1966) дослідників почалися випробування нових високоефективних вакцин проти сказу. Так само, як у галузі кібернетики чи генетики, науково-технічна революція в медицині й вірусології дала могутній поштовх пошукам і звершенням тих, хто присвятив своє життя боротьбі зі сказом. Замість старенької випробуваної, але дуже недосконалої вакцини Пастера, яка в окремих випадках викликала тяжкі ускладнення і подеколи навіть призводила до смерті тих, хто шукав захисту від сказу, в кількох лабораторіях світу з'явилася нова, так звана «тканинна» антирабічна вакцина, позбавлена вад своєї попередниці.

Честь широкого виробництва і впровадження цієї вакцини в практику вперше у світі належить Радянському Союзові: поряд з супутниками, лазерами й атомними криголамами в доробку новітньої технологічної цивілізації другої половини XX століття своє скромне, але важливе місце зайняла і ця вакцина, створена на основі новаторських ідей видатного радянського вірусолога академіка М. П. Чумакова, який уславився розробкою вакцини проти поліомієліту. За даними А. К. Мідатова (1985), за останні десять років вакцину проти сказу в нашій країні безкоштовно отримали понад 300 тисяч чоловік. Треба зазначити, що доза аналогічної американської вакцини коштує 50 доларів, доза гамма-глобуліну — 20 доларів, весь курс лікування укушеної людини може коштувати 1500–2000 доларів. Неважко зрозуміти, що більшість тих, кому загрожує сказ у слаборозвинутих країнах Азії, Африки і Латинської Америки, навіть мріяти не можуть про таку вакцину. Так, представник однієї африканської країни д-р Банга (1983) повідомив, що уряд його країни більшу частину свого бюджету витрачав на купівлю нафти і зброї, грошей на антирабічні препарати не вистачає, тому в ряді випадків особам, укушеним скаженими тваринами, доводиться вводити 1–2 дози вакцини замість 14–20, що прирікає частину людей на загибель.

Чи дають нові й удосконалені препарати повну гарантію попередження сказу?

Ні, не дають, бо життя повне таємниць і несподіванок, бо смерть винахідлива у своїх підступних домаганнях і ніколи не знає спочинку, бо медицина найхимерніша і найбільш неточна з усіх можливих наук у світі.

Але кількість невдач антирабічного лікування сьогодні мінімальна: якщо в часи Пастера помирав у середньому один з двохсот вакцинованих, то зараз ефективність боротьби збільшилася в 300 разів: лише одна особа на 60 тисяч чоловік, які отримали щеплення, теоретично може загинути від сказу. Звісно, для того, хто гине, ці радісні цифри — мала втіха.