Юрий Щербак - Причини і наслідки

— Ти хочеш вступити в партію тільки для того, щоб командувати іншими?

Її очі спалахнули, наче пройшовся по них промінь сліпучого світла.

— Хочу! Так! І буду командувати! Досить уже цим Брагам, Біланам, Гаркушам і Лук'яновим мною командувати! Тепер мій час настав! Ясно, Жаданчику?

— Вибач, — сухо сказав він. — Це твоя особиста справа. Я безпартійний і нічого тобі не можу тут порадити. Мене чекають.

Круто повернувся й пішов по коридору. Перш ніж зайти до своєї кімнати, зупинився перед дверима, дістав носовичка й довго витирав вказівний палець, хоч він давно вже висох.

Увійшов до кімнати. Гаврилюк підвела голову і вперше радісно усміхнулася — і в цій усмішці майнуло щось переможне й любе, — але одразу ж спохмурніла, наче опам'яталась, згадавши про якісь правила поведінки, що їх порушила.

— Я вже все розв'язала.

— Чудово, — сказав він, — зараз перевірю, як ви впорались із завданням. Я б дуже хотів, щоб ви завалили залік.

— Чому?

— Бо тоді я залишив би вас ще на місяць.

II

Однак усі задачі вона розв'язала без помилок. Чітко, стисло, з ясним розумінням справи розповіла йому, чому призначила саме таке лікування, обрала саме ці препарати. Наче на якусь мить кудись наділися її мовчазність, зніяковіння, затаєна полохливість — все те, що заважало йому сказати їй кілька людських, неслужбових слів, перейти за ці дні невидиму, але твердо окреслену цією чорнявою лікаркою межу. Не наважився, боячись нового болю, розчарування. Краще залишитися з ілюзіями, породженими чимось таємним і притягальним, що мала в собі ця жінка, ніж знову відчути себе самотнім і нікому не потрібним.

— Тепер сказ у Старій Митниці буде ліквідовано назавжди, — посміхнувся Жадан, вислухавши її відповідь. — Кротова тепер вам не потрібна. Ви самі як професор.

Вона забобонно постукала пальцями по столу:

— Щоб не наврочити.

— Коли ви їдете?

— Сьогодні.

— Ну що ж, — зітхнув він, — усього вам доброго.

Вона подала йому руку:

— Спасибі вам, Євгене Петровичу, за увагу, за все. Мені дуже багато дала ця поїздка. Вибачте, що стільки часу у вас забрала. До побачення.

Уважно глянула йому у вічі своїм дивним поглядом, в якому, крім суму, він прочитав щось незрозуміле, від чого стислося серце. Жадан все ще тримав її руку.

— До побачення, Лідіє Василівно. Був дуже радий вас тут бачити. Дзвоніть, не забувайте.

Допоміг їй одягтися. Лисяче хутро облямовувало її обличчя рудим пухнастим вогнем, від чого вона здалася Жаданові ще молодшою і майже безтурботною. Невисоке гарне чоло, прямий ніс. Стрімкі вигини брів, зворушливе пасемце чорного волосся на ніжній лінії щоки біля вуха, схожого на витончену мушлю. Все в ній було гармонійно-врівноважене, тільки очі, затінені чорними віями, ховали в собі ніч і неспокій.

Жадан провів її до дверей лабораторії, ще раз потиснув руку, бажаючи відчути її сухий, гарячий доторк, і повернувся до своєї комірки.

І одразу ж зрозумів, що він абсолютний йолоп, останній кретин, що не треба було так легко відпускати цю жінку, що вона приїхала до нього , що справа не в сказі й не в таємницях вакцинації — заради цього вона б ніколи не приїхала, а в тому, що тоді, в лікарні, в Старій Митниці, в ньому і в ній виникла якась непереборна сила, яка наказала їй подзвонити до Жадана й приїхати в Київ; ще при їхній першій зустрічі спалахнуло якесь світло, яке присвічувало їм обом, а він не зрозумів, і ось зараз ця жінка, від якої, можливо, залежить його доля, йде з гори в чуже для неї, метушливе, байдуже місто, йде назавжди, щоб повезти свій сум і свої надії додому, а він у цей час сидить тут, хоча для неї він доля, вона його потребує, як він цього не зрозумів? Яким нечулим і тупим треба бути, щоб не відчути чекання цієї самотньої жінки, щоб не прислухатись до самого себе, до своєї радості й скутості, коли він бачив її чи думав про неї в безсонні нічні години. Оля права. Він ніколи не буде мужчиною.

Побіг до Нечаєва. Постукав тихо, намагаючись заспокоїтися й нічим не виказати свого хвилювання. Нечаєв сидів з Ларисою. Вони курили й сміялись. На столі парувала кава, від якої йшов густий бразільський запах.

— Дуже добре, що ти зайшов, — сказав Нечаєв. — Сідай. Я хочу з тобою порадитись щодо подальшої роботи Лариси Володимирівни. Кандидатську дисертацію вона вже, вважай, має, треба тепер подумати про докторську. Як ти дивишся…

Лариса сиділа мовчки, не зводячи на Жадана очей. Знайомим рішучим жестом загасила сигарету в попільничці — так, як робила це вночі, коли…