Юрий Щербак - Причини і наслідки

Пролунав різкий телефонний дзвінок, і він схопився рвучко з ліжка, відчуваючи важке биття серця. Невже Оля? Як вона дізналася?

— Слухаю, — сказав він.

Почув незнайомий тихий жіночий голос:

— Євгене Петровичу, я ввела гамма-глобулін. Ніякої реакції не було. Вона добре перенесла.

— Це хто? — злякано спитав він.

— Це Гаврилюк, лікар-хірург. Вибачте, що я вас потурбувала. Яку вакцину мені вводити — Фермі чи Мідатова?

— Звичайно, Мідатова, — відповів він. — Нам ще поствакцинальних ускладнень не вистачало.

— Дякую, — сухо сказала Гаврилюк і поклала трубку, хоча він ще щось хотів у неї спитати.

Жадан роздягнувся й ліг, знаючи, що зараз почнеться напад жорстокого безсоння, яке нічим не можна буде подолати, бо музика гупала, і йому здалося, що танцюють над ним, а не під ним, що танцюристи шкварять ногами так, що сліди на стелі проступають, а невідомий співак уже двічі повторював пісню про перукарку в білому халатику. Збирався вже піднятись, ковтнути таблетку еленіуму чи супрастину; весь час згадував те худе пташеня Ніну, потім думка його ковзнула далі, на фотокартку, що лежала під склом в ординаторській кімнаті. Зрозумів, що незнайома щербата дівчинка — дочка тої лікарки, Гаврилюк: той самий, що і в матері, дивний, трохи зизуватий погляд. Став пригадувати, як звуть її, але не згадав, бо заснув одразу, змучено занурившись у темряву, що вже давно панувала над Старою Митницею.

Упродовж віків сказ вселяв у душі людей містичний жах — і породжує його надалі. Ознаки цієї хвороби такі зловісні й характерні, що віддавна увійшли в колективну пам'ять людства, в його міфологію, казки й легенди. Найперша згадка про сказ міститься в кодексі законів Ешнуни стародавнього Вавілону за 2300 років до нашої ери; в Біблії міститься опис п'яти головних ознак хвороби в собаки; за десять віків до н. е. Гомер у своїй «Іліаді» устами Тевкра називає Гектора скаженим собакою. Клінічні ознаки захворювання описували Демокріт (500 р. до н. е.) й Арістотель (322 р. до н. е.); у першому столітті нашої ери Корнелій Цельс дав докладний опис захворювання людини, який нічим не відрізняється від клінічної картини сказу, що її спостерігають сучасні лікарі. Змінився світ, впала вавілонська вежа, замість язичництва в Європі поширилось християнство, відмерли в муках, повстаннях і війнах рабовласництво й феодалізм, було винайдено паровоз і пароплав, перші літаки кинулися в небезпечний лет, прогриміли дві світові війни, вибухнули атомні бомби, людство вийшло у космос, комп'ютери й телебачення заполонили світ, багато хвороб зникло з лиця землі, з'явилися не бачені за ефективністю методи лікування, — а сказ залишився тим самим, що й тисячі років тому: абсолютно невиліковною хворобою, яка вражає центральну нервову систему і викликає так звану гідрофобію — водобоязнь.

У зв'язку з посиленням інтересу в останні роки до «Книги померлих» — пам'ятки тібетської писемності часів раннього середньовіччя — один з дослідників (Є. П. Жадан, 1981) звернув увагу на опис жахливих видінь, які нібито з'являються померлому. У натовпі страшних чарівниць і богинь приходять: зі сходу Сімхамука — кольору темно-червоного, з головою лева, тримаючи в пащі труп; з півдня — Вягримука, червоного кольору, з головою тигра, що викривлює у лютій гримасі губи; з заходу — Шрігаламука, чорна, з головою лисиці; в лапі тримає вирвані кишки, що їх пожирає, облизуючи кров; з півночі — Шванамука, темно-синього кольору, з головою вовка, обидвома руками підносить до пащі трупа й поїдає його. І хоч «Книга померлих» застерігає, що всі ці потвори виходять з мозку людини й їх не треба боятися, дослідник, одначе, звернув увагу на те, що в міфологічному переліку названо саме тих хижаків, які переносять сказ, стаючи джерелом інфекції для людини.

Сказ з давніх-давен був відомий слов'янам. Російська назва «бешенство» означав «одержимий бісом». В «Житії Андрія Юродивого», пам'ятці візантійської писемності IX–XI століть про юродивого (божевільного), що лежав голий на вулиці, мовиться: «3ряще на нь человеци, глаголаху: се нова бешенина». З апокрифічних пам'яток легендарно-релігійної літератури XI–XII століть можна зробити висновок, що в Київській Русі вовків було так багато й укуси їх такі поширені, що це викликало повальний сказ у людей. На думку видатного дослідника етнографії й фольклору професора Д. І. Яворницького, українська назва «сказ» походить від слов'янського дієслова «казити» («искажать»), а це в свою чергу йде від санскритського «каш» (порівняй — «проКАЗа»).