Любко Дереш - Архе

Терезка погладила себе по животу. З невідомих науці причин матка почала гудіти на тиждень швидше. «Сходити в аптеку», — відмітила в думках вона, заодно пригадавши, що сьогодні збиралася помити голову.

Терезка поставила грітися баняк з водою. З незачиненого вікна до лампи налетів цілий виводок нічних метеликів та комарів. Терезка розтягнула невдало припалену від газо вого пальника цигарку і задумалася, навіщо Антон підкинув їй свої папери. Чи справді вона не пригадує той момент, коли взяла на себе відповідальність за їх збереження? Звідки у нього міг узятися «Антицентр», ще й, судячи з почерку, ориґінал?

З під сумбурних подій пережитого вечора вчувалося холодне сяйво «плазми». Недарма все таки ходили чутки, начебто «архе» торкається не тільки внутрішнього світу, але й зовнішнього. Воно сплавлює межі між першим і другим так зухвало, що багато археманів поплатилися за любов до такої дифузії повним розчиненням у середовищі. Справ жній ембієнт. Сторонньому важко робити висновки, нас кільки жахливим чи прекрасним є подібний досвід, але достеменним є одне: деякі люди справді губилися. Крапали очі й зникали саме в ту секунду, коли від них відводили погляд.

Терезка принесла на кухню, яка вже сповнилася гарячої пари з неприкритого покришкою баняка, Антонові папери.

Листок, списаний чиїмось гострим, нерозбірливим почерком Лжеевкліда, починався так:

Хто б міг припустити: геометрія.

Хто б подумав: геометрія. Ця, здавалося б, найлояльніша наука всіх часів і режимів, дисципліна, яку не можна було запідозрити у жодній змові, жодному непослуху.

Хто повірив би: геометрія!

Геометрія — це Вірус. Геометрія — це код. Але код веде тільки вглиб себе.

Мої підозри видаються неймовірними навіть для самого себе, але вони НЕСПРОСТОВНІ, і я не можу відкинути їх просто так. Геометрія — НЕЗАПЕРЕЧНИЙ доказ їх невло вимої присутності. Вони настільки впевнені у своїй нездо ланності, що зуміли покорити людство чимось таким оче видним як геометрія. Питання:

ХТО ВОНИ?

позаземний інтелект вбудувався в людську свідомість, познайомивши нас із тепер такими близькими колами, прямокутниками, трикутниками тощо. Дивує: чому людство досі не збагнуло, що всі ті трикутники та паралелограми — це щупальця чужорідної свідомості?

Невже це почалось із писемністю? Невже ті істоти були ЗАМІСТЬ НАС уже тоді? Можливо, нас почали контро лювати відтоді, як мавпоподібний Адам намалював перший символ?

З кожною перегорнутою сторінкою Терезку нудило чимраз більше; так, як, мабуть, нудить старі годинники, коли закінчується завід і пружина здавлює коліщатка. Вона гортала листки чимраз швидше, похапцем пробігаючи по написаному: КОМАНДИ ІСНУЮТЬ НЕ ПРОСТО НА РІВНІ ІНФОРМАТИВНОМУ, НЕ ПРОСТО НА РІВНІ ВЕРБАЛЬ

НОМУ ЧИ СЕНСУАЛЬНОМУ, ХОЧ І

ВКЛЮЧАЮТЬ ЇХ.

ВОНИ ІСНУЮТЬ НА РІВНІ

ГРАФІЧНОМУ, БО Є СИМ

ВОЛОМ, ІЗ ЯКОГО ПОЧАВСЯ

ТОТАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ

ЛЮДСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ. ЦІ

КОМАНДИ, ВХОПЛЕНІ У

КІЛЬКОХ ГЕОМЕТРИЧНИХ

РЕВЕРАНСАХ, НАВІКИ ПІД

КОРИЛИ ЛЮДСТВО ДЛЯ ВЛАСНИХ

КОРИСЛИВИХ

ЦІЛЕЙ.

Звідси випливає, що й геометрія накреслення Літер уже є нічим іншим, як кодом. Судячи з досвіду архе, ми полонили самі себе остаточно і безповоротно. Ми набір геометричних автоматизмів. Межа між психікою і геометрією при ближ чому розгляді розчиняється.

А що, як побудова КОМАНДИ є настільки замкнутою на себе, що не потребує втручання зназовні? Виходить, що й мої думки теж є не більше ніж Терезка перегорнула ще кілька сторінок.

Марення, записані на листочках, разили чимраз глибшою прірвою, істинним бездонням плазми. Її нудило так, як, мабуть, нудить старі годинники, коли закінчується завід і пружина давить на коліщатка.

«О ні, тільки не дежав’ю. Ще одного сьогодні я не переживу», — Терезка прислухалась до себе, але більше викривлень не спіймала.

Точка на площині.

Точка — це координата Абсолюту.

Найбільше табу, нав’язане соціумом (за винятком фашис тоїдної концепції «здорового глузду») — питання про існуван ня самої точки. Формулювання «точка — це умовність» чомусь сприймається саме як об’єктивна даність. Для того, щоб людина визнала існування точки як такої, в її уяві повинно відкластися певне священне місце для слів, які б тлумачили, що ж воно таке — точка. Підкорення команді точки рівне визнанню власної упослідженості перед Зовнішнім. Команді точки як графічній формі існування можна протиставити смерть того, хто за точкою спостерігає. Тільки смерть може внести у це безглузде визначення міри уявності точки конкретну межу. Адже вмирають всі, а смерть ірраціо нальна. Тому команду точки можна окреслити так: за означенням «здоровому глуздові» властива впевненість у судженнях, але, попри все, він вагається. Я ж тепер не впевнений ні в чому — саме тому я більше не вагаюсь. Моя впевненість іншого ґатунку. Вона — це тунель за межі світу команд. Це не точковість.