Любко Дереш - Архе

— Не смій! — стрепенувся Буба, і Терезка зіщулилася з переляку. Матка охолола до кімнатної температури, зате в голову ударило щось гаряче. — Не смій йому навіть показувати! — Буба підскочив до Терезки, готовий, в разі чого, захищати її від аґресора. — Пригадай, шо я казав: захоче в тебе їх відібрати!

— Дай їй подивитися! Не лізь у чужу справу, ти, блядь, простокваша ходяча!

— Терезко! Навіть не розв’язуй! Ти знаєш, чим це може скінчитися!

Крапляр сплюнув. Терезка побачила, що він уже справді лютий.

— Все, — наказав Антон. — Досить того маскараду. Або ти віддаєш мені мою папку, або…

Антон різко піднявся, Терезка пискнула з жаху й зірвалася на ноги в темряву. Вона помчала дико і несамо вито, притискаючи сумку з дорогоцінною папочкою до грудей, скочила через балку, протовклася через кропиву, бігла, бігла, бігла вниз, поки не добігла до колії.

На світлофорі, як по магії, біля неї пригальмував трамвай.

Тереза копнула двері, і ті відчинились. Терезка заскочила.

Двері закрилися.

Щойно замкнувши двері на ключ, Температура дозволила собі зорієнтуватись. Намацала у темряві вимикач, клац, у плафоні спалахнула жарівка.

Вона кинула сумку на підлогу і почала панічно розшнуро вувати зав’язку. Понадта поспішність тільки ускладнила вузол, у хід пішли зуби, поки на силу не розшнурувала наплічник. Видобула папку, розв’язала шнурівки, відкрила і отетеріла. Поверх ксерокопій лекцій Лобачевського лежали видерті з зошита листки. Списані з нитки до нитки синім чорнилом, косим тоненьким почерком.

Перший абзац у купі листів починався так:

Невже це почалось із писемністю? Невже ті істоти були ЗАМІСТЬ НАС уже тоді? Можливо, нас почали контро лювати відтоді, як мавпоподібний адам намалював перший символ?

Вона не могла не здогадатися, що це за текст. Так почи нався Лжеевклідів «Антицентр».

Дома було як завжди: прохолодна кімната, закидана підручниками хімії («Хімії? — кортіло здивуватися їй, та не знайшлося сил. — Хіба я мала книжки з колоїдної хімії?»), годинник без батарейки і знайома їй пара сонечок на підвіконні.

Не відчуваючи проблисків апетиту, Терезка сіла на кухні і викурила цигарку, з кожним вдихом по новому прига дуючи день. Зненацька вона впіймала свою пам’ять за неприпустимим ділом. Пам’ять, з невинною усмішечкою на устах, випаровувала спогади про «плазму».

Терезка сполошилась і забичкувала сиґарету. Щось у ній докладало всіх старань, аби списати просто колосальний спогад у розряд непотребу. Її охопило дивне збентеження.

Одна можливість забути, втратити цю чудотворну жилку в погляді, тендітний контакт зі світлом і знову стати присліпкуватою недорікою, жахала. Забути і не зауважити — оце в натурі страшно.

Неспокій і туга за чимось безповоротно загубленим не зникли навіть тоді, коли їй повністю пригадався в’юк.

Згадалося навіть подвійне, але ніскільки не зрозуміліше g

Архемани казали, що переживання втрати, які можна відчути після першого в’юку, особливо загострюються при усвідомленні плину часу та спогляданні величі природи: світанків, сутнків, злив з блискавицями, веселок, неба тощо.

За умови нагляду більш досвідчених видців цей диском форт легко перетворити у настрій, відомий як «свист у вухах».

«Свист у вухах» — це особливе зміцнення Духу, добре знайоме всім плазматикам. Багато чим воно схоже до перемоги над лінню. Наприклад, замість того, щоб іпохон дрично чіхрати сраку на канапі, людина зривається і їде в гори. Така перемога повертає життєвість і дає почуття свободи. Стан супроводжується напливом сил, розкутістю рухів, м’ятним холодом усередині черепної коробки та живота. Відчуття «свисту», яке в першу чергу асоціюється з внутрішньою розкутістю, можна навчитись викликати самовільно, закрапавши «плазму» і запам’ятавши елементи правильного настрою. Тоді просте пригадування цих елементів легко налаштовує на потрібний лад.

«Свист у вухах» є одним з етапів досягнення повно цінного ментол ефекту, одного з найвищих досягнень у видженні «плазми». Вважається, що видець, який досконало опанував ментол ефект, легко ціпеніє і виходить у видження плазми без допомоги крапель.

Якщо ж нав’язливі симптоми «втраченої пам’яті про головне» запустити без нагляду, людину сковує в’ялотекуча меланхолія, виробляється відраза до «плазми», а досвід закрапування безповоротно губиться.