Любко Дереш - Архе

Коли ми йшли на Замок, я попросив тебе понести їх у наплічнику. Шоби не загубилися, коли ми тут закра паємося.

Терезка швидко розв’язала торбу, заглянула, впізнала свою папку на шнурівки і, навіть не заглянувши до неї, негайно зав’язала сумку назад.

— У сумці тільки мої ксерокопії.

Буба вихопив у повітря вказівного пальця і запально продовжив:

— А бачиш? Я видів то! Я кажу тобі, шо так ся мало стати!

Ти мала розкрити сумку, аби він ше раз подивився на ту папку, а тепер він змусить тебе різними вмовляннями віддати папочку, або, принаймні, витягти її з сумки. Тоді він вирве її в тебе і відразу втече. Бо тільки ті листочки йому й потрібні. ЙОГО ПІДІСЛАЛИ ЗАБРАТИ ЇХ!

Тут Антон кашлянув. Сплюнув і м’яко посміхнувся.

— Так, звичайно. Я такий. Бандюга з широкої дороги, підісланий математичними мафіозі, які давно вже точать зуб і на доцента Козлика, і на професора Бурачка, і на всю кафедру асинхронної геотерики… Ха ха. Терезко, пригадай, як ми ішли сюда, нагору, ми зупинилися покурити. Я попросив тебе покласти деякі листки до себе в папку. Ти поклала. А тепер я би волів іти додому — сама бачиш, сутеніється. Сонце низенько, вечір близенько. І хотів би отримати свої листки назад. То ж є дуже цінні копії… Я повинен їх переписати. Ти навіть не уявляєш, шо вони значать для мене і від кого дістались!

Щось смикнуло Терезку за нутрощі, бо відчула, як мимоволі опинилася у геть лажовій ситуації. На Високому замку вже споночіло, і поміж кущами почали увижатися якісь обличчя. Стало страшно. Температура зібралася з духом і заявила:

— Значить так. По перше. Я вам нічого про геометрію не розказувала і папку свою не показувала…

Буба гмикнув: «Ну та, якраз! Може, досить дурочку ламати?..»

— По друге, — продовжила вона. — ніяких документів я від тебе не брала, це я твердо знаю. Нашо ти, Антон, вигадав таку історію, мені не зрозуміло. По третє, вже зовсім стемнілося, а ви обидва перестали мені подобатися, так що я йду на маршрутку, а ви собі як хочете. Дякую за компанію і…

Терезка спробувала піднятися, але Антон вхопив її за лікоть і крізь зуби видавив:

— Нє, сядь.

Терезка стерпла. «Пі і іздєц. — тільки й подумала вона. — Оце так вляпалася!»

— Терезо. Давай серйозно. Я не жартую. Віддай мої документи. Мені дуже потрібно повернути їх одній людині.

— А ти відпусти мене.

— Я відпущу, але ти сядь.

— Перше відпусти.

— Сядь, я сказав.

Терезка сіла. Антон відпустив. Рука, там де її стиснув Антон, пекла. Горло стиснулося від передчуття неприєм ностей.

— Давай розійдемося нормально, без ексцесів. Сюда ми йшли з порожніми руками… Це ти пам’ятаєш? — спитав Антон.

Терезка кивнула, зібрала всю волю у погляд і заглянула в Антонові очі.

— Але пригадай, шо ми зробили, як тільки но ви купили в мене флакончик «плазми». Ми йшли біля пожежної частини, зупинилися. Я витягнув нам по цигарці, і ми курили, балакали. Було таке, правда? А тепер пригадуй, шо в мене було в руках, крім цигарки?

— Нічого! Руки в тебе були вільні! Я добре пам’ятаю!

— Ой чи…? Я мав з собою папочку, всередині папери — дуже важливі. Я попросив потримати їх, шоби ми не загубили, коли підемо крапатись. Ти сказала: добре, і запхала їх до сумки! Ну, пригадуй! Це ти мусиш пам’ятати! Як ти могла таке забути!

— А ти не злися! Не брала я ніякої папки в тебе! Шо ти взагалі від мене хочеш?

— Я не злюся! Я просто хочу забрати в тебе документи!

— Ага, попався! — тріумфував Буба. — Ти чуєш? Сам каже, шо хоче забрати їх в тебе.

— А ти взагалі не втикайся, не твоя справа! — визвірів Антон. — Пиздуй звідси, поки не дали в радіо… Нє, серйозно, Терезко, я розумію тебе. Коли перший раз крапати «плазму», завжди якісь малімони із пам’яттю. Всяке буває: це забудеш, то переплутаєш…

Буба сплеснув руками, вочевидь, вражений безцере монною брехнею. — І ти його ше слухаєш? Ти тільки вдумайся, шо він каже!..

Білими нитками шито, хлопче! Я ж тебе наскрізь, — Буба закотив пальцем повіку, — чуєш, наскрізь оцим во бачу!

Антон підняв руку до голови, втомлений безглуздістю ситуації. Секундна пауза, і він, начебто заспокоєний, невимушеним тоном звернувся до Терезки.

— Послухай. Терезко. Ми з тобою тільки сьогодні як познайомилися. Я не знаю, нашо тобі здалися мої доку менти, шо ти їх не хочеш віддавати. Можливо, ти просто вирішила пожартувати. Я таке розумію. Але мені вони позаріз потрібні ще нині. Тому давай без цих, без дурниць.

Якщо боїшся, просто в сумці привідкрий свою папку і переконайся, що там лежать мої документи. Я тобі сірником присвічу…