Любко Дереш - Архе

Терезка струсила головою. Запитували, очевидно, у неї.

Насилу розтуливши рота, вона випірнула з солодких вод мовчання. Скашлянула.

— А а а а… ти про двійників?

Відірвала очі від сонечка, якого щойно вистежила своїм супер зором, і подивилася на Антона.

— Про тих, з якими говорила, коли ковзала?

— Так, так, про них, ріднесеньких.

— Відверто кажучи, паскудні.

— А шо, злі?.. Чи трохи нормальні якісь?

Терезка байдуже знизала плечима. Антон, хоч і пробував приховати інтерес до двійників, напружився.

— Нє, не злі. Тільки страшенно надуті. Зазнайкуваті. Про ноон шось чесали.

— А а а а, — Антон вдав, що йому то по цимбалах.

Дізнавшись, що в інших положеннях він не такий ідеальний, як собі уявляв, його вже не цікавило, що то за ноон. Терезка зчитувала це, як із книжки. Вона підмітила, як тріпотять Антонові ніздрі, й потай посміхнулася. (Пальчики несвідо мо вовтузились із зав’язками сумки, сплетеними не так, як завжди.) Очі підмічали на порядок більше, і це було по новому.

Напинання екрана, фокусування діапроектора — ось на що це подібно. Очі ловили вовтузіння кожної рисочки на Антоновій шкірі, таке ж розбірливе й закономірне, як рух мурах коло мурашника.

ВІТЕР. ШЕРХІТ СУХОЇ ТРАВИ

Її аж підкинуло від несподіванки. «Ого!.. Оце так чіткість!»

Смикнувся Буба. Застогнав і сіпнувся вдруге. Схотів перевернутися на інший бік, натомість сів і очманіло розгледівся довкола. Він скидався на осліпленого пророка невдаху.

Буба щось прохрипів і простягнув руку в їх керунку.

Мовчки Терезка запропонувала плящину з водою. Буба жестом показав, що мова не про те, і потягнувся до Антонового недопалка. Затягнувшись кілька разів, він зітхнув із полегшенням.

У повній тиші Буба спробував повернути недопалок Антону, але той махнув: «можеш добити». Поки Буба пожадливо смоктав дим, Антон відкинув голову до заходу й насолоджувався промінням. Терезка зауважила, що він дивився на сонце, зовсім не кліпаючи. Антону, як плазма тикові з досвідом, сонце більше не разило. Значить, недарем но кажуть, що «плазма» перетворює людські очі на орлині. Інакше звідки у неї, по життю короткозорого крота, взявся той гострий погляд, що виколював деталі, мов дорогоцінні камінці?

— То чому я так «їздила»? — спитала вона.

Буба підняв голову, мовби на слух визначав, звідки йде звук. Його очі нагадували риб’ячі.

— Ніхто сього не відає, — сказав Антон, зажурений і задивлений. — Це Загадка. Архе — се холодний вогонь… Ти це відчула, пра’? Зазвичай кажуть так: коли закрапуєшся, ти губиш нитку розповіді, а читати починаєш із того місця, яке першим покажеться на очі. Не сподобалося — шукаєш далі. Ви зрозуміли? — він покосився на Бубу, що з відкритим ротом, у цілковитій нерухомості витріщався на Антона.

Терезка кивнула, хоча думала зовсім про своє.

— Якщо ви виділи, як виглядає «плазма», можемо погомоніти й про «Архе 8», — продовжив Антон і знову зміряв поглядом нерухомого Бубу.

Терезка наморщилася.

— Котресь із твоїх дзеркал вже цим займалося. Ноон, блін, крапочки… Такий завал, шо здохнути. Даремно час гаяти.

Певне, тупенька я.

Антон задумався і посмикав бороду. Йому хотілось виправити враження від дзеркал. Йому хотілося (вона відчувала це) відновити у Терезці перше враження приєм ного і незазнайкуватого молодика, якому є що розказати.

— Ти давай все поволі. По реченню, — піддалася Терезка. — Так, шоби я зрозуміла. Окі докі?

Антон, ще поскубавши свою рослинність, розпочав із такого:

— Я зрозумів, що існує змова, — сказав він і на підтверд ження кивнув підборіддям.

Терезка кивнула й собі: можливо. Буба втягнув кутиком рота слину, що стікала по підборіддю.

— Наступне. Я зрозумів, якого роду це змова. Я назвав її змовою команд. Схоже, ті, хто регулюють еволюцію, вирішили покорити людину. Це, сказати би, змова самої еволюції проти людини. Бо, виявляється, все, що б людина не робила, вона робить по команді.

Терезка дала знак спинитися.

— Які ще, до біса, команди?

— Геометричні, — сказав Антон і насупив брови.

Терезчин регіт як обрізало. Сплило кілька назв: Лобачевський, «Сумнівання» (неопубл.). Риман, «Проникнення в неточковість» (неопубл.). Гаусс, «Введення в нелінійність» (неопубл.). Лжеевклід [16] Лжеевклід, він же Сантехнік — один із львівських видців. Прославився завдяки своїй геометричній антидоктрині, зведеній у праці «Антицентр». Сантехнік був одним із перших видців, які не належали до «Клану Архе». Згідно легенди, він написав «Антицентр» за одну ніч, одразу після свого першого в’юку. Таким чином, «Антицентр» став своєрідним маніфестом руху плазматиків. Апокрифічні варіанти «Антицентру» і досі ходять по руках у вигляді ксерокопій, їх переписують і уважно вивчають. Згідно легенди, Сантехнік викалатав особливий сорт плазми «Albedo», який вкупі з освоєнням його брошури «Антицентр» дає поштовх до остаточного польоту у Велике Тощо. Кажуть, Сантехнік — єдиний зі всієї львівської тусівки плазматиків, котрий остаточно пірнув у Тощо. Принаймні, більше його ніхто не видів. Антицентр — його персональна синтаксична знахідка, свого роду катапульта для переміщення по світах Архе. Одне з ключових понять для розуміння механізму руху плазматиків. Також див: Велике Тощо. (за: А. М. Давихам, неопубл.). і його «Антицентр». Теж неопубл. А ось черговий вар’ят, прошу познайомитися: Антон і його «Архе 8». Черговий неопубл.?