Любко Дереш - Архе

Не знаєш?

— Нє.

— А Курсанта мусиш знати. Льолік Курсант — це ж найолдовіший видець, він мій друг! Льолік досі «плазму» крапає, уявляєш?! Ну, так знаєш Льоліка? — Буба посміх нувся ширше: — Та а а… Курсант у тих ділах грицаний перегрицаний [10] Грицаний — бувалий, стріляний, олдовий. Від прізвища першої львівської дівчини археманки (за: А. М. Давихам, неопубл.). . Хто хто, а Курсант — так той в натурі щурить по сутанах [11] Щурити по сутанах — орієнтуватися у всіх змінах всередині певної субкультури, відчувати найтонші, капілярні перетікання емоцій в компанії в результаті закрапування «плазми». Див. також: щурити, сутанити. (примітки за: А. М. Давихам, неопубл.). . Він мій друг, спитаєшся, чи він Бубу пам’ятає…

— Курсант минулого місяця загинув…

— Ага. ОЙ, СПРАВДІ?! Та ти шо!.. От чорт. Ну, та й архе з ним. Послухай, Антоне, шо я радив би тобі: давай разом підемо десь на Високий Замок і крапнемо собі по двадця точці, як ти на таке дивишся?.. Чи ти, може, зайнятий?

— У мене ше справи з оцією дівчиною. До слова, ти хто? — спитав Антон у Терезки.

Температура знизала плечима. Вдала, що ніяковіє.

— Мені теж флакон, — сказала вона і простягла купюру горе баризі.

Антон сховав гроші, а із сумки видобув дві пластмасові пляшечки з під заводських крапель, халтурно запаяні на газовому пальникові. Корок пляшечки був обладнаний спеціальною піпеткою.

Терезка відчула, як перед животом ворухнулося щось живе. Передчуття забави.

— Слухай, — сказав Антон. — Ти ще також не крапала? Йдемо тоді вже втрьох!

— Серйозно, давай! — загорівся Буба.

Терезка змовчала, подумки оцінюючи Антона. Зокрема, чи в силах той скомпенсувати нав’язливу присутність Буби, вічного знайомого всіх знайомих. Історії, які вона чула, радили вперше крапатись «архе» під наглядом досвідченого плазматика.

Терезка поборола гнітюче відчуття, наче її змусили погодитись, і мовчки приєдналась до ентузіастів.

Антон і Буба йшли попереду, Терезка крокувала за ними.

У Буби рот не закривався ні на мить — він сотав свої спекуляції і час від часу вимушував Антона погоджуватись і доповнювати висловлені припущення реальними фактами.

— А от скажи, Антон, як це — перший раз крапати очі?

Пече? — запитував Буба. — Бо я чув, шо це просто нестерпно.

— Так є. Перший раз — дуже сильно, — вже трохи втомлено відповідав Антон. — Очі аж горять. У мене перший раз був такий малімон [12] Малімони (причандали) — полісемантична формація, асоціативно близька як із лексемою «глюк» (в значенні перцептивної облуди), так із вичерпалим себе в українському ідейному полі терміном «ізмєна» в його онтологічному тлумаченні (а саме: циркуляція ідей, несподівана експлозія емоцій тощо). Категоріальна та субстанційна приналежність причандалів (малімонів) аморфна, однак асоціативно там однозначно має місце причина, чехарда, малина, лимони, анемони і, можливо, амоніти белемінти. Себто, весь комплекс ідей, які виражають ґєдз (див. Ґєдз). Причандали: сутаняться, в’ються, мотаються; малімони: приходять, скрикують, скапують, в’ючать; з малімонів: зіскакують, зісковзують, гепаються (останнє передає найвищий ступінь екзистенції, щось типу: впасти в небо, але догори ногами і задом наперед); на причандалах: сканэють, ціпеніють, остигають тощо. Для описування причандалів епікурейського складу використовують дієслово: «мармулядити», «печеніжити». Див. також: «марамулити» (за: А.М. Давихам, неопубл.). , ніби очі стали завбільшки з два сонця. Такі ж розпечені. Можеш собі таке уявити?

Буба захоплено, аж недовірливо, кивав головою.

— Подумати тільки! Два сонця! Нє, ти чуєш?.. Як там тебе? — Буба озирнувся через плече до Терезки. — Давай, може, познайомимося?

— Тереза, — буркнула вона.

— Буба, — він грайливо нагадав свою кличку і знову підморгнув. Терезку ледь не вивернуло. Вона секунду вагалася, чи не піти закрапатися на самоті. Але Антон глянув на неї так, що в животі перевернулася на інший бік одна із недавнішніх мрій про хлопчика.

Буба продовжив розпитувати.

— Ага. Значить, як два Сонця, кажеш, — вдумливо повторив він, повертаючи Антонову увагу. — А я не здурію від того? Ну, коли відчую, шо в мене очні яблука розмірами як зірка?

— Всяке може бути. Якщо психіка слабенька — легко!

Тільки так. Під «плазмою» здуріти — простіше, ніж із табуретки впасти. Між іншим, ти в туалет не хочеш?

Буба замислився.

— Ну… Не знаю. А шо? Буде здаватися, ги ги, ніби я космос з’їв?