Костянтин Москалець - Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї

Вражена Аліна приклала палець до вуст. Вона не сподівалася, що направа вивихнутого часу може мати такий високий зміст, а Дерево Життя виявиться таким гарним. Отвір на вершині вігвама, спорудженого майстрами, був серединною точкою неба, безпосередньо пов'язаною з Полярною зіркою; він був сонячними дверима, крізь які мали пройти душі книжок, енергії віршів, покидаючи неприхильний до них час і повертаючись у вічність по осі висхідного диму. Цей отвір, як пояснив Аліні Мар'ян, був лоном Вселенської Матері, чиє полум'я є полум'ям життя. Від цвілі, байдужості, приниження і забуття ці книжки можна врятувати єдиним надійним способом: переправивши їх уперед, до вічності, за допомогою споконвічного посередника, вогню. Вогонь стає Великим Мостом і civitas terrena перетворюється в небі небес на civitas Dei; коли закінчаться тутешні мандри і старий пілігрим повернеться до Дому, то ці, тонесенькі, вже чекатимуть на нього Там, у ошатних глянцевих оправах, зі сліпучо-сніжними сторінками, без жодної друкарської помилки, з чудовими ілюстраціями Пітера Брой ґеля Старшого. Він навмання розгорне одну з книжок, бажаючи перечитати вірш «спалення книги» і не зможе стримати враженого вигуку, бо це буде той вірш і водночас не той, бо, пройшовши очищення вогнем, він змінить синтаксичні і граматичні форми, набуде іншого розміру, більшої або меншої кількості рядків. Він буде написаний вічно новою мовою і називатиметься тепер «створення книги». Тоді старий пілігрим укотре пригадає слова святого Ав ґустина про походження краси твору від небесної краси і високості; бо те, що є часовим, воно ж і є вічним; або, іншими словами, з іншої знакової системи — що є клеша, то є бодхі, а самсара — то нірвана.

Філ сидів на дачі у Ворзелі, з дня на день провадячи героїчну, але явно нерівну боротьбу з колорадськими жуками; їхня бойова потуга наразі переважала. Сашко поїхав на море; телефон Малковичів узагалі не відповідав, їх, либонь, також не було у Києві, як і більшості тих друзів та знайомих, котрих хотіли запросити Костик з Бамбулою. Бамбула махнув на це рукою і тепер міркував над тим, як реалізувати бодай іще одну частину свого сценарію. Йшлося йому, ясна річ, не про арабів на зелених пожежних машинах. Йому йшлося про значно животрепетніше: про німфеток і любострасне дри ґ-дри ґ.

Німфеток ніде не було. Аліна з Галею на ту роль не надавалися, вони чесно виконували професійні обов'язки. Бамбула починав денервуватися. Він позирав на годинника, на високе палюче сонце, на Чорника, який поринув у нірвану під столом, на Костика, що розповідав Мар'янові про палаючі стріли, запущені Юккером у нічний океан; Юккер влаштовував цю вогненну акцію і серед нічної лівійської пустелі, але Костик віддавав перевагу варіантові з океаном. Далі Бамбула поглядав на Славка, який демонстрував фігури вищого стьобного пілотажу перед майже непритомними від сміху Галею і Аліною, на Артура, котрий мирно бесідував з Андрієм, на Стрижень Світу, що пронизував його двір. Багато книжок не вмістилося на Священній Горі і їх залишили нерозпечатаними, у пачках, постановивши висипати у вогонь тоді, коли все добре розгориться. Усі чекали вечора, інакше, пояснив режисер, на екрані не буде видно полум'я.

Бамбула вийшов на вулицю і покрутив головою на всі боки. Ані душі. Він поліз на горище над літньою кухнею; там лежала шалівка і довгі соснові жердини, проте чомусь не виявилося жодної, бодай мацюпусінької, Лоліти. Про всяк випадок він зазирнув до виходка і під ліжко на веранді. Нуль німфеток. Тоді він пішов і відкликав Костика вбік.

— Слухай, старий, усе це кльово, але… чи не поквапилися ми з тим паленням? Може, почекали би місяць-другий, за той час розкрутили би «Артеміду» на пару мільйонів… А то все так скоропостижно, наче óпа-óпа. Нікого не запросили.

Костик миттю зрозумів, що мучить друга.

— Андрію, не журись. Тепер уже пізно щось міняти.

— Ну… так… але коли ще трапиться така нагода? Раптом ти напишеш книжку — а її розкуплять?

— Бамбула, не падай духом, у нас, як казав великий Бампер, усьо спереді. Я напишу оперу!

— Нарешті ти йопнувся остаточно.

— Ні, чувак, серйозно! Я напишу оперу про Артеміду! Бампер складе музику. Ти будеш художником-постановником. Антична Греція, діла, дія в лісі і на озері, туніки, хітони, тоги… Січеш?

Бамбула обімлів.

— Ти… не приколюєшся?

— Зберемо суперовий склад виконавців.

— Паваротті, — замріяно сказав Бамбуліні.

— Так! А потім приходимо до «Артеміди» і кажемо: ось лібрето, ось партитура, он Паваротті, нам треба гроші на костюми і морозиво для німфеток з почту давньогрецької богині. То є скажена реклама! Ми провеземо оперу по всіх європейських містах! Відень, чувак, Мілан, «Ля Скала». Українську горілку почнуть купувати навіть у Стокгольмі! «Абсолют» збанкрутує.