Галина Тарасюк - Блудниця вавилонська

Але, як народ підмітив, з лайна кулі не виліпиш. Для більшості курсанток кар’єра цілителя-екстрасенса завершилася на рівні рідного хутора. Принаймні Марсалія про їхню чудотворну діяльність не чула. Правда, деякі приходили на її сеанси, хвалили, заздрили успіхам і грошам, зітхали, що в них самих не вийшло, але без жалю, з полегшенням, ніби раді були, що збулися чогось зайвого. Швиденько прощалися і щезали. Та найбільше Марсалію вразило те, що одна «подруга», одвернувшись, перехрестилася, як від чорта відхрестилася…

Та Бог із тими невдахами! Тим паче, що Учитель попереджав: «Не всі витримаєте випробування обраністю. Але навіть тим, кому вдасться відкрити свої чакри, космічні канали, вивільнити і розвинути екстрасенсорну енерґетику, навчитися володіти душами людських мас на рівні Вольфа Мессінга, чи умами інтеліґентів і аристократів, як Блаватська, навіть тим сакральна місія месіанства часто буде скидатися на трепанацію гнійників або просто бабрання в лайні».

Марсалія здригнулася: ось він перед нею, цей гнійник! Здається, з усіх безмежних гарячих південних степів тече-стікається у цю халупу людська біда, увесь біль і гній суспільства. Лиш крок ступи необачний — і поглине, проковтне ця клоака! Яка Блаватська? Які уми? Яка місія сакральна здатна втамувати печалі цих нещасних, хто — чесний-совісний, підлий-безсовісний — наважиться кинути у їхні душі голодні бодай іскорку надії?.. Ніхто! Бо всім — до красивої фені їхні проблеми, навіть милосердному Червоному Хресту. І тільки вона, Марcалія, за хвилину безстрашно вийде до цих сірих і убогих, кому незатишно під захистом Господа Бога, поблагословить хрестом і скаже: «Моліться, і буде вам по вірі вашій!». І най заховаються у безвість усі маґістри і їхні блаватські!

Ім’я Блаватської раніше нічого не говорило сільській учительці Марині Андріївні. І ще менше цікавило. Це вже потім, увійшовши в роль пророчиці, вона спробує щось зрозуміти у замудрому вченні тої… А от Вольфа Мессінга, на відміну від Блаватської, Марсалія знала особисто, як і Вчителя… Радше, знала того, хто зараз ховався під личиною Білого Мага і Великого Маґістра.

— Що сталося? Чому ти ще не готова? Давай-давай-давай! Одягай свою хламидо-монаду, скоренько-швиденько відпрацюємо і — на лиман! А то від духоти ще поздихаємо тут…

Перед Марсалією стояв Родіон, тримаючи на витягнутих руках її «білі ризи».

Зазвичай вона огризалася на його дурні репліки, але наразі змовчала: самій хотілося швидше вирватися з цього пекла. Якби її воля, то взагалі б на сцену не виходила… Або розважала публіку, як той-таки Вольф Мессінг… А й справді, хіба не краще відвертати увагу людей від насущних проблем фокусами?

Перевдягаючись, згадувала далекий 1968 рік. Тоді в Радянському Союзі ще тривало, як зараз пишуть, «потепління», і на холодне сонечко зрадливої свободи несміливо витикалося із підпілля усе потойбічне, тобто те, що було потойбіч наукового комунізму і матеріалізму. Точніше , його витикали …

О, ця ілюзія свободи і демократії! Якби хто знав, у яких серйозних секретних кабінетах і ким пишуться її сценарії, і якою психотропною і психотронною зброєю її контролюють! У тисяча дев’ятсот шістдесяті пустили в народ розсекреченого Мессінга. У вісімдесяті, очевидно, ситуація була набагато серйозніша, коли не гребували і такою дрібнотою, як баби-знахарки, сільські ворожки, люди із сильним біополем і екстрасенсорними здібностями, як вона, Марсалія.

Шум у залі наростав, ніби наближалося цунамі. Хоч ситуацію контролювали охоронці, Родіон усе одно нервував. Та й було чого: хандрила Марсалія, барахлила підсвітка .

— Де Кузьма? Де в біса той дизайнер?! Де ти ходиш? Тут замикання коротке! — кричав Родіон. І доки дизайнер, за сумісництвом електрик, шарудів у неї під спідницею дротами, чіпляв до пояса батарейки, Марсалія згадувала скромний, без жодних спецефектів, виступ знаменитого Мессінга…

Він заїхав до їхньої Новосілки, певно, гастролюючи по Україні. Дивитися на радянське чудо-юдо з іноземним прізвищем, цього прославленого віщуна, який (газети писали) нібито самому Гітлеру скору погибель накаркав, вони ходили всією школою. Чекали концерту , як третього пришестя. З вуст не сходили слова: гіпноз, телепатія, — такі незвичні, «розсекречені», які, і всі це розуміли, закотилися у наш матеріалістичний, атеїстичний світ з якогось потойбіччя. Чекали дива, таємничого чарівника у чорній масці і блискучій хламиді, тож були трохи розчаровані, побачивши на сцені маленького старого єврея, схожого на місцевого шевця Йосю Портного. Та коли Мессінг став розважати народ телепатією, телячим радощам юних телепнів не було меж. Спочатку Мессінг загадував усім заховати кудись якусь річ, далі ходив залою, набитою по саму стелю спраглим до видовищ містечковим людом, брав якогось щасливого роззяву за руку і наказував думати про те, що і де той заховав. І доки один думав, а другий читав його думки, публіка радісно завмирала в чеканні дива. І несамовито вибухала оваціями, коли Мессінг показував їй знайдений десь у рукаві гребінець або у черевикові — годинник.