Галина Тарасюк - Храм на болоті

— А це правда, що Чорнобиль могли зірвати інопланетяни? Чи, як виходить із того, що ви розказали, Бог покарав?

— Були такі версії — про інопланетян. Але це — абсурд. Цю плітку пустили ті, хто насправді був винний. Бо це ж найлегше — сперти вину за власну халатність, безвідповідальність і безграмотність — на космічні сили, тим паче на Бога… Хоча… у ті часи комуністичні відкрито звинувачувати у всіх своїх бідах Господа, нарікати на Того, Кого ми всі, атеїсти, заперечували, ба навіть висміювали, було би великим ідеологічним ляпом. Нонсенсом! Погодьтесь! Однак… Однак, якась інформація все-таки просочувалась у мозок… Приміром, мені, тогочасному, здалося дивним, що першим словом, яке промайнуло в голові після сповіщення про трагедію було: Армагеддон! А я тоді, признатися, навіть не знав, що воно точно означає. Тільки потому прочитав у словнику, що означає воно назву місцевості, де в час, коли настане кінець світу, відбудеться остання битва Господа із Сатаною. Але, не думаю, що Чорнобильська трагедія — це остання битва…

Отець Георгій раптом знітившись, замовк. Лице його спалахнуло від сорому, а йому здавалося, що горіла навіть земля, на якій він сидів, навіть трава — зеленим полум’ям: він збрехав! Мимоволі, забувшись, мимохіть… байдуже чому, але збрехав, бо насправді першою реакцією на жахливе повідомлення Дятлова про аварію на четвертому енергоблоці, було слово: КІНЕЦЬ! І… десятиповерховий мат…

… Перед очима знову «вибухнула» зловісна картина трагічної ночі… Із спальні, розбуджена його богохульними прокляттями, вибігла перелякана дружина. Він рідко лаявся, дуже рідко, тільки в екстремальних ситуаціях, і це Таня знала.

— Що таке?! Що сталося?! — зіпала побілілими вустами. — Мама?!! Щось з мамою?!

— Яка мама в чорта!! Аварія на станції! Пожежа у четвертому блоці!

— А-а… А я думала — щось із мамою… — дружина позіхнула, заспокоїла:

— Та не нервуй так… Що це — з твоєї вини та аварія? Ні. Так чого ти психуєш?

Він очмарів, вражений олімпійським спокоєм Тані. Не здивувався б такій реакції дружини, якби вона була звичайною собі касиркою чи офіціанткою. Але ж вона — сек-ре-тар з і-де-о-ло-гі-ї райкому партії!

— Таню, ти що?! При чому тут я? Ти розумієш, що ти говориш?.. Там же, — кивнув головою на зловісну чорно-вогненну хмару за вікном, що клубочилася над станцією, розповзаючись по світанковому небу, — заховано тисячі Хіросім! Ти розумієш? Там — Армагеддон…

— Гаразд, заспокойся, — підняла Таня руки у білих крилах ажурних рукавів нічної сорочки і стала схожа водночас на білого янгола і голуба миру. Дружина не любила сваритися, а ще більше — коли її намагалися повчати. Таня любила вчити сама. Усіх. Така була її партійна місія.

— Але якби там справді був… цей твій… — як істинний комуніст-атеїст, дружина принципово пропустила «антирадянське» слово «Армагеддон», — то мені б уже давно подзвонили.

І демонстративно спокійно пішла додивлятися свої райдужні сни.

Згодом, ридаючи біля нього, напівживого трупа, Таня буде гірко каятись, і дивуватися, якою вона була «забитою, затовченою, зашореною… тією… тією…», не наважуючись вимовити, як колись — «Армагеддон», слово — «ідеологія», а може, «партія»…

— Як ми вірили тим… тому… — буде хлипати ще вчора незворушний секретар з ідеології райкому партії, закочуючи очі на стелю, звичайно, маючи на увазі не Господа Бога, а Політбюро і великого демократа-реформатора Михайла Горбачова.

Де вона зараз, його «твердокаменная» Таня? Про долю дружини після того, як колишній інженер-енергетик ЧАЕС Георгій Бунчужний покинув ТОЙ СВІТ, новоявлений отець Георгій нічого не знав. І не виясняв. Адже був переконаний: Таня з її пристрастю до лідерства не пропаде. Сьогодні вона, напевно, що в якійсь партії, в парламенті, а може й радником самого президента чи прем’єра прилаштувалась. Отож бо… Саме з огляду на ту вдачу «лідерсько-вождистську», на її непохитну переконаність у власній правоті, він і не турбував Таню. Їм і тоді, у вісімдесяті минулого століття, не зовсім було затишно удвох… Але тепер не було такого дня, аби він не молився за здоров’я і благополуччя жінки, яку колись кохав…

Вогонь сорому згас, стало холодно… Отця Георгія завжди при спогадах про перші дні трагедії на ЧАЕС кидало то в жар, то в холод… Бо хіба одна Таня була зомбована впевненістю, що доля держави і народу — в надійних руках комуністичної партії і радянського уряду? Таж йому самому, теоретикові і практикові, не могла прийти в голову навіть думка про можливість аварії, як і всім іншим: і «світилам науки», і сотням дрібнішої вченої челяді разом із проектантами електростанції, зодчими і тисячам рядових будівельників, які з бадьорими піснями і лозунгами радісно й дружно копали могилу, чи то пак — зводили самі собі… саркофаг…