Сергій Батурин - OST

А що тій дитині було треба, якщо вона ще й курити навіть не навчилася, питаю я вас?

Карл готувався до осени ретельно: лагодив інструмент, перевіряв жатку, варив рибальські сітки у спеціальній смолі, яку виписував аж із Бразилії. Він часто їздив на стави — перевіряти греблі та заставки, завжди беручи із собою Хільде та Юрка. Дні стояли ще теплі; Карл дозволяв їм купатись й дивився, як плещуться вони у прохолодній кришталевій воді…

А на заводі — дні тягнуться, а тижні летять. Німці ходять веселі, раніше при східних працівниках замовкали, а тепер уголос обговорюють: непереможні війська, розбивши нещодавно величезне угруповання росіян під Харковом, стрімко пройшли углиб Росії, вийшли до Волги та б’ються за Сталінград.

Візьмуть місто Сталіна, переріжуть Волгу, перейдуть Кавказ — і кінець Сталіну без каспійської нафти. Доктор Ґеббельс стверджує, що бойовий дух вермахту високий, як ніколи.

З кузні на війну забрали кількох чоловіків середнього віку; вони були упевнені — незабаром повернемося, ще до зими.

Усе частіше йшли дощі, нагадували про неминуче наближення осени. Робочий день для остарбайтерів був десять годин, Марічка втомлювалася — ледве сил вистачало дійти до барака. Кволо сьорбала рідкий суп, жувала глевкий хліб. Вона відчувала, як виснажує її безрадісна праця, і чорна туга підкрадалася до її світлої радісної душі.

А може, втома була сильнішою через тугу? Зрідка надходили листи від батьків, ще рідше — посилки. В них — тютюн, а це — спасіння. Цигарки у Німеччині були дорогі, а курити ерзац-сиґару з просоченого нікотином паперу — невелике задоволення. Німці охоче міняли їжу та речі на український самосад. Настуся віднесла дідусеві Крюллу гостинця — цілу шклянку цього зілля — старий одразу набив маленьку люлечку, втягнув дим і задоволено видихнув:

— Блаженство…

В одному з листів мати згадала Федора Чорнуху — він став калікою, довго хворів, а потім одужав і зник.

«Це той поліцай його скалічив, — зрозуміла Марічка. — А він усе одно — втік».

Вона часто згадувала Ваню, наодинці потай обережно розгортала його листа: «Здрастуй, дорога Маріє!». І розуміла, що тримати його небезпечно, а викинути — не могла.

Ваню — Ванюшко — Івасику! Де ти зараз, чи живий?

Не забути веселі очі твої, густого чуба, лагідних та владних долонь. Тіла сильного з п’янким пряним запахом полину.

Добре хоч, що не завагітніла тоді, бо що ж це — так і пішла б з дитиною на ганьбу і поталу?

Добре, що не завагітніла, хоча завжди, — і тоді, і зараз, — хотіла від тебе дитя. Що ж це: і дитинка була б — рабом?

Ні, Ваню, якщо ти живий — стріляй! Як тоді, по «юнкерсах». Стріляй за телячий вагон, що смердить гноєм, за брюквензуп, за барак, обнесений колючим дротом, за тавро «OST», що синіє на грудях, за принизливе — недолюдина! За шибеницю на греблі у рідному селі — стріляй, коханий, і хай рука у тебе буде твердою!

У риб’ячі очі шефа Гоппе, у випрасувану сорочку лаґерфюрера Шурмеля, у презирливу пику охоронника Кауля!

Раптом закам’яніла: у Люсі — чоловік на Східному фронті, у Карла Шліцена — зять, у дідуся Крюлла — син та онук. Що, і по них? По простих німцях — теж стріляти?

Важко проковтнула клубка, що підступно підкотився до горла, і вирішила: і по них! Бо це й вони прийшли на нашу землю з танками та гарматами, з безжалісними «юнкерсами», «шмайсерами» та короткими автоматами «МП-38.»

Стріляй у кожного, хто бодай цілить у тебе!

— Марусенько, що з тобою, чого ти плачеш? — лагідно обняла Настуся.

— Стомилась я чогось, — вичавила Марічка, щосили давлячи у собі бажання розридатися в подруги на плечі. Фросина Вакуленко, дочка першого сільського тракториста Івана Вакуленка, принесла кухля з водою, дала Марічці і сіла поряд, притиснувшись теплим плечем. Вони сиділи мовчки, думаючи кожна про своє, а у кутку, у кінці бараку, полтавські дівчата заспівали нової, тут уже, у Німеччині, складеної:

Пройшло літо, кінчалася й осінь — сльотава, дощова, із частою мжичкою, пронизливим сирим вітром, із калюжами під ногами. Інколи дощ переходив у гидку хвищу — сніг, мокрий та важкий, налипав на дерева, стовпи, паркани й потроху танув. Під ногами хлюпала рідка холодна каша, домашні ще черевички намокали, пропускаючи воду.