Сергій Батурин - OST

І дорога щодня одна і та сама: Данциґерштрассе — Гаммер Ландштрассе — Індустріштрассе. І час на дорогу майже один і той самий — хвилин двадцять — двадцять п’ять, залежно від того, які охоронники ведуть.

І робота однакова: мети та вивозь. Інколи Марічка зустрічала в цеху Настю — із такою точно тачкою бігає цехом, деталі збирає. І на грудях у неї — такий точно принизливий «OST». Як тавро на худобі. «Забороняється залишати табір з іншою метою, ніж робота», — написано у їхніх трудових книжках. «Тримай мене, аби я не утік», — згадала Марічка напис на нашийниках давньоримських рабів, про який чула ще у школі.

Гроші за роботу майже не платять, якісь копійки. Одяг не дають. Добре, хоч по матрацу дали, набитому соломою, та по старенькій ковдрі.

Дозволяється читати газети для остарбайтерів: «Українець» та «Труд».

Дозволяється надсилати додому по дві поштові листівки на місяць. Тільки дві. За власний кошт — за ті пфенінґи, що їх дають у получку. Дві — і без конвертів, щоб цензурі легше було читати.

А всього і не напишеш, не пожалієшся. І душу не будеш ятрити рідним, і не хочеться, щоб німці чіплялися.

Листівка — у половину шкільного аркуша розміром, у правому кутку — марка з профілем Гітлера. Половина лицевої сторони — для адреси.

«An, кому: Dzhura Hanna

In, куди: dorf Kopatschiv

StraЯe, вулиця: —

Kreis, повіт: Obuchiv

Gebit, область: Kyiv

Доброго дня Вам, мамо, татусю та усі-усі. Сповіщаю, що жива-здорова, чого й вам усім зичу. Листа від вас і одного не отримала, а посилка з тютюном надійшла.

Мамо, я вдячна за тютюн Вам і татусеві, бо я знаю, що це він його обробляв. Я працюю дуже легко, а про їжу і писати не буду, бо усього вистачає. Взуття та одяг дістану, бо тут тютюн — багатство. Копачівських хлопців та дівчат усіх бачу. Одержала два листи від Юрка Козачука. Йому теж добре.

Новин багато. Улітку було сонячно, а тепер — дощі. Я бережусь, не застуджуюсь, не хворію. Тут росте багато квітів, таких, як у нас. Матусю, вишліть свою фотокартку або татову.

З цим поки що до побачення. Привіт усім. Цілую Вас 100 разів. Вам привіт від Настусі.

Ваша Марія. 28.ІХ.1942 р.»

Бауер пан Карл Шмідт — перший господар на увесь східний Штенбрек. Усе у нього є: поля й худоба, город і ліс, і навіть два рибних стави: Кляйнезеє та Ґроссезеє*. І усьому він раду дає. І коні у нього кращі, ніж у сусідів, і корови.

І робітники у нього — найліпші.

Янка — дівка з-під Білостоку, напівполячка, напівукраїнка, Трохим — українець із Волині, військовополонений, якого Карл відкупив у шталазі**, і новий, Юрко, що його Карл зняв за хабар з ешелону.

Син, Густав, узяв поляків, що потрапили до полону у вересні тридцять дев’ятого. Користі з них — як кіт наплакав, працюють кволо, вечорами потай горілку п’ють, про дівчат весь час балакають. А чотири райхсмарки податку щомісяця за кожного — плати.

А Карлові — не такі. Працьовиті та вправні. І новачок сільську роботу геть усю знає. Учора гній з корівника викидав — невтомний, сильний, дух здоровий від нього йде. Питає, де складати, аби перегорів до весни. Порядок поважає, після роботи інструмент весь вичистить і на місце покладе. Коні йому одразу підкорилися, відчули вмілу руку.

Шкіра у нього біла, щоки рум’яні, очі світлі й волосся русяве. Онука, Гільде, очей з нього не зводить. Якби не та расова маячня — за кілька років для неї кращого чоловіка годі й шукати…

А Юркові дуже сподобалося митися під душем. Лазні у Копачеві — майже у кожного, а от душ не заведений. І дарма — добра штука. Він мився перед обідом та вечерею, люто тер тіло, змиваючи піт та бруд, і не знав, що старий Карл, слухаючи, як крекче він від задоволення, схвально мурмотів: «Ґут, ґут».

Шмідти поганих працівників ніколи не тримали, а добрих садовили за сімейний стіл. Так робив і Карл: сідав на чолі столу, по праву руку — сестра Марта за господиню, бо Карл уже рік, як удівець, поряд із нею — шваґер, чоловік Марти, Авґуст Люц.

По ліву руку — Гільде, улюблена онука, за нею — Трохим, Юрко, Янка.

OST-и Карл дозволив не носити: хутір у лісі, а я тут господар.

Через Червоний Хрест, адресу якого вичитав у газеті «Труд», Юрко розшукав Настю Коляду, назвавши її кузиною (бо чужих німці не шукали), і написав їй листа. І додому писав, уже й відповідь одержав.

Наближалася осінь, підходив час ловити рибу у ставах, орати поле під озимину; часу було обмаль, а роботи — гріти й гріти чуба.

Власне, не гірше, ніж у колгоспі: ситий, чистий, у справному одязі, має кімнату на двох із Трохимом, ліжко, чисту постіль. OST — а не носить. А те, що Карл грошей не платить, так їх і у колгоспі не платили. І нащо ті гроші серед лісу — усе, що треба, Карл йому і так привезе із Шармайзеля, Ціленціка або Грохова…