Володимир Лис - Іван і Чорна Пантера

Таумі сміється, уявивши цю картину, цю сцену.

Закоханий щур? У неї? Ха-ха! Треба десь про це розповісти.

Таумі повеселіла. Та до неї прийшла інша згадка. Тут, в будинку, у сейфі знаходиться череп. І не просто череп, а череп Туммі Маліколоне, Великої Мамби, відьми чи чарівниці, праматері врятованого нею народу ібіро. Що робити з ним?

Ще дорогою до кабінету, в якому зберігався череп Туммі Маліколоне, Таумі вирішила, що має робити.

Вона має повернути черепа Туммі Маліколоне народу ібіро. Він повинен належати цьому маленькому, але гордому народу і знаходитися там, де йому й належить бути — у могилі-пагорбі, насипаному на честь славної дочки народу ібіро.

Того ж дня за її дорученням Ніколь і працівники її аналітичного центру навели довідки. Звернувшись до посольств африканських держав Беніну і Нігерії, вони дізналися, що оскільки більшість народу ібіро проживає в Нігерії, то там же знаходиться і резиденція його величності Вождя і Короля ібіро Самбутсахве Маліто II. Посольство Нігерії послало запит до відповідного міністерства, ті звернулися до короля. Через тиждень від короля надійшло офіційне запрошення, в якому говорилося, що король Самбутсахве щасливий дізнатися, що така славна особа, як супермодель Таумі Ремпбелл має родове коріння в народі ібіро й належить до вельми знаного і шанованого роду Маліколоне. Король, його родина і весь народ ібіро будуть щасливі бачити міс Ремпбелл почесною гостею його королівської величності і всього довіреного йому Господом Богом і богами його народу — народу ібіро. Звісно ж, Таумі послала телеграму із вдячністю за запрошення і обіцянкою найближчим, зручним для його величності часом прибути. Ще трохи часу пішло на узгодження всіляких формальностей.

Візит розпочався якраз після закінчення сезону дощів, коли в африканській савані буйно зазеленіли трави й почали розквітати острівки квітів. Таумі прибула до Лагоса з прислугою, серед якої виділялася масивна постать Маріонелли, охоронцями, вірною прес-секретаркою Ніколь, секретаркою Мері з чоловіком, котрий навіть у присутності молодої дружиноньки пожадливо і захоплено пожирав поглядом шефиню своєї обраниці. Мері кохала Роберта, а той, очевидячки, їх двох — Мері й Таумі. Таке становище влаштовувало Таумі, а ревниво-обожнюване ставлення самої Мері до неї, яке тепер перепліталося із жагучими ревнощами, додавало стосункам з її підлеглою пікантності й певною мірою лоскотало нерви, що Таумі завжди любила.

В останній момент Таумі вирішила, що ще пікантнішою була б присутність у складі делегації її колишньої подруги Іветти Сімпсоні. Та відгукнулася на її дзвінок. Цього разу вона не лаялася, не обзивала, а коротко, смиренним голосом сказала, що дякує за запрошення, але мусить порадитися і попросити дозволу в чоловіка, адже вона тепер благопристойна і богобоязлива італійка-матрона. [18] Заміжня жінка, глава жіночої частини сімейства ( італ. ).

«Не сміши мене», — хотіла сказати Таумі, але стрималася.

Через кілька годин прийшла есемеска: «Чоловік не дозволяє так далеко їхати». Таумі відповіла: «Запрошую удвох». Відповідь Іветти була лаконічною: «Ні».

Кортеж із чотирьох позашляховиків (два з них привезла Таумі, ще два виділив уряд) на кордоні місцевості, де проживав народ ібіро, зустріла урочиста делегація на чолі з його високістю спадкоємцем престолу наслідним принцом Комутахве. Принц — високий, потужний, опустився на одне коліно й поцілував черевичок Таумі. Далі Таумі мусила пересісти в уквітчаний гілками, листям і квітами візок-карету, в який впряглися дванадцятеро дужих ібірських юнаків-вродливців. На колінах Таумі, зодягнутої в чорне з блискітками плаття майже до землі, котра напівлежала на подушках, напханих сухою пахучою травою, знаходилася заповітна скринька з черепом Туммі Маліколоне. Вона користувалася завжди «зеленим коридором» і жодному митнику не спало на думку зупинити і перевірити, що ж несе ця суперкрасуня. Отож Таумі благополучно минула й американську, й нігерійську митниці. Вздовж доріг стояли молоді воїни зі списами в руках, притупували і співали пісні. Після чотирьох годин такого шляху, протягом якого двічі робили зупинки, аби гостю нагодувати й напоїти соками, нарешті дісталися гірки, на якій зустрів сам король — зовсім не огрядний, хоч і невисокий, проте жвавий чоловік. Він виголосив довжелезну промову, яку столичний перекладач, котрий знав мову ібіро, встигав перекладати п’яте через десяте. А проте й так було зрозуміло суть чи то довжелезного спічу, чи оди на честь гості, адже мова короля була явно ритмічною: монарх вітав гостю — високоповажну і прекрасну — всілякими можливими й неможливими епітетами й метафорами. Таумі Ремпбелл порівнювалася з десятьма тисячами сонць, двома десятками світлих блакитних небес і чарівною королівською квіткою чабупахіро, яка зацвітає яскраво-яскраво раз на десять років. Виступ королівської величності переривався дружними криками «Хей!» [19] 1 Добре, чудово ( ібіро ). і «Маракунаку!». [20] Високе слово ( ібіро ).