Володимир Лис - Іван і Чорна Пантера

І англійською: міс Таумі, я давно вами захоплений, я ні на що велике, як ваш Костя, не претендую. Година, хай навіть півгодини.

— То ви пропонуєте віддатися за мільйон доларів? — Таумі не приховувала свого здивування і огиди найсправжнісінької.

— Мало? — спитав огрядний чоловік.

— Я не повія, — сказала Таумі. — Не віддаюся навіть за великі гроші.

— Аякже, велика цяця!

Віктор Іванович налив собі півфужера коньяку і залпом випив. Сказав, що знає про її походеньки і пригоди, нема чого прикидатися.

— Я мала стосунки з тими, хто мені подобався, у кого я закохувалася. До побачення, містер Віктор.

Таумі встала, її кігтики пантери ледь-ледь випустилися. Звівся й чоловік — господар, співрозмовник, спокусник, покупець? Перетнув їй шлях. Де й ділася його приязнь і захоплені очі.

— Тебе ніхто не порятує…

— Хочете скандалу — Таумі Ремпбелл була зґвалтована під час візиту до Москви?

— Ну, ти багато про себе думаєш, чорна шлюхо! — рикнув Віктор Іванович. — Дуже багато. Та ми таких…

Він брудно вилаявся і стиснув Таумі в сильних обіймах. Таумі плюнула йому в обличчя і дернула кігтями по щоці, дуже близько до ока. Мабуть, цей чоловік не звик до подібного опору. На якусь мить він відпустив її, й Таумі кинулася до дверей. Вона вибігла у вузький коридор, далі в невеликий хол. Орієнтуватися вона вміла, тому побігла в правильному напрямку. Ввірвалася до кімнати, де сидів Костя, ще троє чоловіків і стільки ж дамочок, двоє з яких були, як і вона, в легких халатиках, а третя обмотана лише рушником, Таумі закричала:

— Костья, відвези мене в готель!

Ще коли бігла, у скронях застукало: Костья, її Костья знав, що з нею має зробити цей огидний кабан. А може, й знав, за скільки має її купити. Як же це? З нею такого ще не було. Траплялися різні пригоди, але такого… Остання спроба зґвалтування була ще в далекій юності.

— Що сталося?

— Ти питаєш, що сталося!

Таумі вліпила Костянтину Браннікову ляпаса.

— Ми їдемо. Негайно!

Вже в машині Костянтин спокійно попросив пояснити, що сталося насправді. Перед тим він спробував вияснити стосунки з Віктором Івановичем. Той засміявся йому у вічі — що, новим Ходорковським забажалося стати? Так у тебе не ті можливості. Комфортних умов не буде, і ніхто навіть не дізнається, де ти подівся. Бранніков у відповідь вліпив під дих. Віктор Іванович зігнувся і став осідати.

— Охрана! Охрана, вашу мать! — закричав.

Але охорона сиділа в машинах на подвір’ї суперкомфортабельної лазні.

Таумі, яка вже заспокоїлася, розповіла, що трапилося. Він за все отримає сповна, пообіцяв Костья. А про його забаганки, цього ідіота, він і подумати не міг. Маю вигідну пропозицію — означало участь у чиновницькій корпоративній вечірці, короткочасний візит до іншого міста й присутність на відкритті чогось там. Все ж посада у Віктора Івановича солідна.

Таумі вірила й не вірила. Хотіла вірити. Хоча вже знала: навряд чи вони поєднають долі.

Був готель. Вона не запропонувала Кості залишитися. На диво, після того як він покинув номер, вона впала на широке ліжко і майже відразу провалилася в сон.

— Погане дівчисько, — пробурмотіла, перш ніж заснути. — Тебе досі хочуть, погане дівчисько.

Вранці Костянтин Бранніков повернувся в готель. Відразу повідомив, що той, хто посмів посягнути на Таумі, вже ніхто. Цього ранку. Дуже рано він, Костянтин, мав розмову, а потім зустріч… А втім, не важливо з ким. Суть в тому, що наказ про звільнення Віктора Івановича вже підписано. І при нинішній владі, а вона надовго, цей чоловік більше не займе жодної посади й не матиме ніякого впливу, а на його прихований бізнес незабаром наїдуть… Та так, що він більше ніколи не підніметься.

— Ти справді такий могутній? — Таумі вимовила це якомога іронічніше.

Костя, мабуть, зрозумів, що, аби відновити довіру, треба казати правду.

— Це мені коштувало двох заводів, одного нафтового родовища й одного корабля, — сказав теж не без іронії. — Притому найкращого мого родовища. Та й корабель… І заводики не найгірші…

— Які жертви!

— Можеш вважати як завгодно. — Бранніков дивився сумно. — Але я не хочу тебе втрачати.

— Гранд мерсі, — сказала французькою (англійською просилося щось інше) Таумі Ремпбелл.

Розкішне ліжко з відкинутою атласною ковдрою було зовсім поруч. Але з-під ліжка визирала чорна кішка, яка пробігла між ними. Вона супроводжувала опівдні їх до аеропорту і хоч була не проти перефарбуватися, не давав сніг, який лежав на узбіччях траси до Шереметьево. Та кішечка все ж соромливо сховалася за найближчу колону, коли Таумі доволі ніжно поцілувала на прощання Костью, котрого зробила своєю непоступливістю значно біднішим.