Володимир Лис - Іван і Чорна Пантера

І Таумі таки побувала в Москві. Правда, це сталося не відразу — після весілля Мері і її коханого Роберта, після зимового показу мод.

Після приїзду Кості до Нью-Йорка.

Збентежений і трохи зляканий Костя. Чого він боявся?

А ще була її поїздка на Гаїті. Могила Ліонеля на закинутому цвинтарі. Заросла бур’яном.

І стара-престара тітонька Габі, яка туди привела.

— Господи, чи це ти справді, моє янголятко…

Геть вицвіла, напівсліпа жінка, яка пам’ятала, виявляється, маленьку Таумі. Таумочку. Смішне норовливе дівча.

Дві покладені квітки до напіврозбитого хреста з грубого каменю.

— Прости, Ліо…

Єдине, що вона могла сказати. Замовити новий пам’ятник у старого майстра Франсуа.

— Заплющ очі, сонечко…

— І відкрити ротика?

— Ні, просто заплющ. Простягни долоньку.

Мишеня. Її зойк.

Господи, Ліо, чи ти був на цьому світі? Чи не сон її життя взагалі? Може, те, що вони переживали разом з братом, і було єдино справжнім у її житті?

І ще вона побувала на могилі Джавіртана Тампереств'є. Він заповідав не ставити надгробка і жодних пам’ятників. Нехай могила зрівняється з землею.

«Дивне бажання для людини, яка хотіла стати володарем світу», — подумала Таумі.

Чи він вирішив — або володар цього світу, або ніхто? Той, хто зникає назавжди…

Лишилися квіти на горбику землі.

І думка: невже всі старання Джавіртана були тільки для того, аби вона з тим дивним чоловіком — Джоном — зустрілася?

Але жити далі треба було. Через два тижні Таумі забула про свої сентименти. Вона сходила з трапа літака в засніженій Москві. Холодній столиці загадкової Рашен. Зодягнута в білу-білу шубку, яка так контрастно відтінювала її шоколадне обличчя. Пишна зустріч, справді ліпша, ніж у Києві. Були прийоми, зустрічі, слухання опери в Большому театрі. Екскурсія Кремлем. І зустрічі — спочатку з прем’єром, потім президентом. Таумі здалося дивним, що правителі такої великої («ньєобіятной», силкувалася вимовити вона) країни були такими маленькими на зріст. Меншими за неї. Правда, були надзвичайно чемними, подарували дорогу шубу — соболину, дорогоцінну шкатулку (хохлома, сказали при цьому дивне слово, яке Таумі не змогла зрозуміти). Срібну таріль. Прем’єр жартував і розповів якийсь місцевий і, на його думку, смішний анекдот. Спитав, чи Костья возив її на зимове полювання, чи знає вона, що таке справжній «русскій банья»…

Костья, її Костья сяяв. Потім була ніч кохання в його заміському маєтку — розкішному, як і все, що їй показували в цій північній столиці. Таумі боялася, та й не хотіла питати про Наталію. Яке їй до неї діло? Костья збирається розлучитися? Окей. Але це ще нічого не означає. У неї було мінімум четверо офіційних заручин і ще більше чуток про те, що вона поєднала нарешті долю з таким-то. З черговою знаменитістю.

І була «русскій банья», і дивувалася Таумі не так тому, що дівчатка парилися поруч з удвічі, а то й утричі старшими за них дядечками з чималими животиками, як кількістю випитої «рашен водка», після якої чоловіки геть не п’яніли. Таумі розуміла — тут зібралися багаті люди плюс представники високої влади. Вона не здивувалася, коли її Костья сказав, що з нею про щось важливе хоче поговорити важливий чин.

Чин виявився ще одним невисоким, товстеньким чоловіком. У кімнаті, куди зайшла Таумі, одягнена в легкий короткий халатик, стояв столик з напоями — коньяки і вина гарних сортів — це Таумі відразу оцінила, коли чин, який представився Віктором Івановичем, жестом запросив її до столика. Таумі присіла у м’яке, розкішне і зручне крісло, але пити відмовилася. Віктор Іванович чистісінькою англійською мовою спочатку спитав, як їй тут, про враження, сказав, що не кожен гість у них, в Росії, удостоюється честі зустрітися з двома керівниками держави… Це він схвалює, так і сказав — схвалює, видно, що міс Таумі заслужила на такий прийом. Він же їй хоче запропонувати інший прийом і обслуговування. Спритним рухом майже фокусника Віктор Іванович витяг кудись із-за столика валізу із дорогої шкіри. Тут мільйон. Мільйон доларів. Він, звісно, не розраховує на цілу ніч… Але заробити мільйон за годину, хай навіть за півгодини — це не так і мало навіть для такої зірки. То що ви пропонуєте: десь виступити на приватному подіумі, бути присутньою на корпоративній вечірці? — Таумі.

— Ну ти дайош! — сказав по-російськи Віктор Іванович з ноткою навіть якогось захоплення — дивного, перемішаного з ледь вловимим відтінком легкої огиди.