Марина Гримич: Second life (Друге життя)

Іще малим хлопцем Артем облазив не одну таку будову, остерігаючись звалитися сторчголов зі сходів без поручнів у сіру бетонну безодню…

Страх зірватися з висоти і розбитися переслідував його все життя. Завжди.

Артем пройшов шлях від хлопчика, що винаймає кімнату в смердючому чайна-тауні, спить з маленькою в’єтнамською повією і підробляє ночами в ресторані; від молодого здібного амбіційного студента, який лише працею інтелекту заробив свої перші кілька десятків тисяч доларів, працюючи трейдером на біржі, — до провідного девелопера у престижній північноамериканській фірмі. Він злетів на небачену висоту. Ні, неправда. Він сам спроектував і вибудував хмарочос свого добробуту й успіху. Він зводив його поверх за поверхом. Він жив у пентхаузі [15] Пентхаус — останній поверх у будинку, зазвичай, з елітним дизайном ( прим. автора ). цього хмарочосу, впиваючись своєю божественністю і небожительством. Аж поки не впав… Сторчголов. У сіру запилюжену безодню.

Артем обернувся. Де подівся Серафим?

Той з’явився наче нізвідки. Наче з тієї сірої запилюженої бетонної безодні.

— Слухай, а де тут вихід? — спитав Артем.

Серафим розсміявся.

— А чому ти думаєш, що звідси має бути вихід?

— Це було б логічно.

— Вихід куди? — лукаво спитав Серафим.

— Ну, не знаю. Певно я перебуваю на мікроскопічному сегменті того , пардон, сього світу . Принаймні поподорожувати поза ним, тобто за цим сегментом, можна?

Серафим засяяв своєю чарівною усмішкою. Однозначно, він починав подобатися Артемові. І здається, симпатія була взаємною: представнику найнижчого рангу в божественній ієрархії було цікаво з молодим і кмітливим прибульцем зі світу «живих».

— Ти ж недавно зробив правильний висновок, гідний мешканця XXI століття, — сказав Серафим. — У кожного свій той світ , або, як ми це називаємо, second life file — «файл другого життя». Потрапити у чужий файл неможливо. Або принаймні небажано.

— Second life? Друге життя? Я правильно почув? — ошелешено подивився на Серафима Артем.

— Так-так! — розсміявся Серафим.

— Ні, я маю на увазі… Яке відношення має ваше «друге життя» до віртуального простору, в якому «зависає» молодь, тікаючи від буднів реального життя?

— Беспосереднє. Коли ми на молодіжній серафимсько-ангельській-архангельській конференції радилися: що б таке зробити, аби люди легше після так званої смерті адаптувалися до так званого потойбічного світу, швидше могли збагнути, як у ньому організовано простір, зрозуміли його логіку, — ми запустили цю мульку в життя…

— Феноменально…

— Ти не звернув увагу, що слово file — переставлене life? [16] Життя (англ).

Артем замислився.

— Отже, у кожного свій файл… — буркнув Артем собі під ніс, а тоді звернувся до Серафима:

— А наскільки широкий мій файл?

— Це залежить від того, скільки інформації ти туди закачав за своє життя.

— От я якраз про це. Думаю, що цей лабіринт будинків і дворів, з якого я не можу вибратися, це ще не все. Має бути ще щось у моєму файлі.

— Секрет полягає в тому, що тут час не біжить лінійно. Тут швидкість інакша, тут бувають прискорення і часові чорні діри. Але, як і в лінійній моделі, ми не знаємо або не хочемо знати, що попереду. Можливо, хтось із тих чуваків, яких ти сьогодні зустрів, таки натрапить на вихід, який ти шукаєш, і після тривалого перебування в цьому київському домі вийде на інший рівень…

— От! — перебив його Артем. — От, що я інтуїтивно шукаю: вихід на інший рівень. Не хочу застосовувати медієвістичну термінологію, щоб ти з мене не кепкував… — Артем задумався, — але й не хочу вживати лексикон геймерів… Але краще вже медієвістика. Отже, якщо йти за православною ідеєю, ми зараз на рівні митарств? Значить, звідси має бути вихід або в пекло, або в рай.

Серафим розреготався.

— Коли мені це говорить бабулька, я розумію, а коли магістр Оксфорду, це не просто смішно, а ульотно смішно. Ану ще раз повтори про митарства!..

Артем не образився.

— То що це таке? — натомість запитав він.

— Second life as it is. [17] Друге життя, як воно є ( англ. ). Це твоє життя після життя. Ти сам його будуєш. Як було і в твоєму колишньому житті. Ти починаєш з якогось старту, а далі все залежить від тебе самого.

Серафим поплескав його по плечу:

— Шукай те, що хочеш знайти. Я пішов. — Він заглянув у якусь книжечку. — Бабулька кличе. Бідна, не може повірити, що вона не в раю. Адже вона так ревно відвідувала церкву щонеділі!