Марина Гримич: Second life (Друге життя)

Артем обережно пройшовся по прогнилому подіумі й відкрутив кран з пластмасовим вентилем і синьою крапочкою вгорі. Потекла вода так само, як вона текла з бабусиного крану: переривчастим струменем, шиплячи, шмаркаючись і плюючись.

Артем підставив руку, вода хлюпнула на неї, він знав, що вона холодна, однак не відчув цього. Він так і стояв, тримаючи руку під струменем, і думав про те, що тепер йому доведеться з цим змиритися: він не розрізнятиме слів, не відчуватиме холоду й тепла… Що ще?

Від ліжок долинуло покашлювання.

Артем обернувся. Зовні юродивий чоловік з рідким сивим розпатланим волоссям показав головою кудись убік. Артем простежив за його поглядом.

На ліжку, закутавшись у діряву рожеву ковдру з двома білими смугами, хтось спав «калачиком».

Артем почав вдивлятися в обриси під ковдрою. Він не бачив ні обличчя, ні бодай маленької частинки тіла, однак розумів, що починає впізнавати.

Це був Дейв. Definitely him. [11] Точно він ( англ. ). Покидьок суспільства, людина-garbage. [12] Сміття ( англ. ).

Однак він єдиний був поряд з Артемом у його північноамериканському житті тоді, коли весь світ відвернувся від нього. Саме в занюханому трейлері Дейва на покинутій фармі Артем прожив кілька місяців. Дейв готував йому картопляний суп в кені, [13] Саn ( англ. ) — консервна бляшанка. в металевій консервній бляшанці, на вогні, розведеному між чотирма цеглинами у жовтій траві перед трейлером. Коли суп був готовий, вони сідали біля того маленького вогнища в засмальцьованих куртках і чорних синтетичних шапках, насунених на очі, вмочували в ту бурду хліб і мовчки їли прямо з бляшанки…

Артем відмахнувся від спогадів. Дейв продовжував спати, загорнувшись з головою в ковдру совєтського зразка.

Артем поспішно вийшов з ванни і зупинився біля вікна, де стояв перед тим. Здається, за той час, поки він був у ванні, фіолетові квіти хтось зібрав докупи і підперезав мотузкою.

Артем розмірковував, насупивши чоло, а потім різко повернувся до Серафима:

— Отже, для кожного померлого ви створюєте свій персональний той світ ? — спитав він.

— Геніально. Ніхто ще так швидко не приходив до цього висновку.

— То це правда?

— Якщо тобі так зручніше думати, можна й так сказати. Хоча насправді ми вам його не створюємо. Творите його ви самі. Ми лише ініціалізуємо ваш початковий файл при народженні, а ви його далі заповнюєте. Потім час від часу бравзеруємо [14] Новотвір від англ. tobrowse — переглядати. базу даних і контролюємо її, щоб не було жодних ексцесів… Але вони все одно трапляються, і їх стає дедалі більше…

Артем подивився Серафимові прямо у вічі.

— Бог є? — напряму запитав він.

Серафим розсміявся.

— Знаємо, знаємо твою знамениту фразу: «Я дуже хочу повірити в Бога. Допоможіть мені!» Але ти ще не готовий цього знати.

— Я хочу побачити Бога.

— Побачити — це слово з медієвістичного словничка.

— Пізнати?

— Це вже XIX століття. Ти робиш успіхи. Скоро дійдемо до двадцять першого. Щодо виразу «пізнати Бога»: пізнання передбачає суб’єктивність. Кожному може щось привидітися чи наснитися, і він загорланить: «Я пізнав Бога!» Власне, з цих суб’єктивностей і складається ідеологія різних релігій. А Бог — об’єктивна реальність. Можна лише відчути його присутність. Але це дано не всім.

— Як це зробити?

— Це вдається лише одиницям.

— Мені вдасться?

— Ще не знаю.

— Отже, Він таки є?

Серафим розсміявся замість відповіді.

Артем, зрозумівши, що не доб’ється від Серафима нічого, поглянув на флокси. Знову в них щось змінилось, але що?

— Що далі? — спитав він у Серафима.

— Усе, як в усіх.

«А як в усіх?» — хотів спитати Артем, однак полінувався.

— Куди поспішати? Адже попереду ціла вічність.

Він пішов за Серафимом…

Через деякий час Серафим знову зник, і Артем самотньо тинявся старим будинком з його дивними мешканцями. Та це не були привиди. Це були реальні мешканці реального будинку. Вони там жили: їли, спали, сварилися, прали білизну в емальованих мисках господарчим милом і розвішували її прямо в кімнатах, натягнувши мотузку по діагоналі через усю кімнату; пили горілку, грали в карти, переставляли меблі… Шастання Артема їх абсолютно не бентежило, вони ніби не помічали його. Всі двері (якщо вони й існували) були навстіж розчинені, мовляв, тут ні в кого ні від кого нема секретів.

Через деякий час Артем вибродив з цього будинку — в інший, недобудований дев’ятиповерховий. Саме такі почали будувати в епоху дев’ятиповерхівок, яка настала через десять років після епохи хрущовок.