Артем не міг повірити власним очам і вухам.
Тим часом Дейв почав накидати у візок купу всяких наїдків, Моллі все порахувала і записала в книгу.
Недбало зваливши все в кузов «Доджа», вони поїхали назад, у свій вовчий сховок.
«Вона дала йому все, як колись, в давні часи, „на хрестик“! — нарешті збагнув Артем. — В суперцивілізованій Північній Америці люди живуть за допотопним звичаєм! Причому це не відстала іммігрантська африканська громада. Це англосакси!»
Треба було такому статися, аби він опинився тут і побачив інакшу Північну Америку! Інший світ. Про який не пишуть. Про який не знають…
Продуктів, які взяв Дейв у крамничці «під чесне слово», вистачило на тиждень. Та й не дивно, адже це була так звана junk food. [29] Цим терміном у Північній Америці називають їжу швидкого приготування, що асоціюється з некорисним харчуванням (чіпси, картопля-фрі, бургери, кола).
Артемові з Дейвом справді ставало дедалі скрутніше. Кілька днів їм довелося їсти пісний картопляний суп.
І от коли, здавалося, ситуація досягла критичної межі, приїхала Марина.
Ніби відчула…
Вони саме сиділи з Дейвом на східцях трейлера і спостерігали за тим, як збираються в ключі дикі гуси на сусідньому озері.
Дейв і Артем нагадували братів-близнюків: обидва в старих засмальцьованих куртках, в однакових чорних синтетичних шапочках, орнаментованих білими оленями, обидва неголені і з порожніми поглядами.
Марина не впізнала Артема. Вийшла з машини, розім’яла ноги і гукнула до Дейва:
— Ні, Dave! Where is Tim? [30] «Привіт, Дейве, а де Тім?» ( англ. )
Дейв здивовано повернув голову в бік Артема, мовляв: а це тоді хто?
Марина придивившись, отетеріла:
— Тьомо, це ти?
Артем ніяково кивнув.
Марина розгублено вдивлялася в нього кілька секунд. Переконавшись, що це таки він, і щоб приховати свій шок, почала похапцем виймати з машини продукти. Навколо неї крутилися, задоволено крутячи хвостами, собаки.
Дейв кинувся допомагати їй переносити продукти в трейлер. Марина, щоразу проходячи повз Артема, підозріло скошувала на нього погляд, однак нічого не питала.
На цей раз вона привезла їжі, якої мало б вистачити надовго: крупи, макарони, борошно, кілька великих вакуумних упаковок замороженого м’яса. І багато собачого корму.
Перемовившись кількома словами з Мариною, Дейв витягнув зі старого гаража заіржавілий гриль і заходився розпалювати в ньому вогонь.
— Let me know, Dave, when lunch is ready! [31] «Дай мені знати, коли обід буде готовий» ( англ. ).
— гукнула вона йому і зникла в трейлері.
Коли Артем туди зазирнув, то побачив, що вона спить на його ліжку, навіть не знявши куртки. Артем замислено дивився на неї: як виросла і постаріла ця «Манина», і яке дивне життя, що звело їх на краю світу, і як добре, що воно їх звело, інакше… інакше невідомо, що з ним би було…
Артем із жалем подумав, що, напевно, зараз вона прокинеться і поїде, а йому так цього не хотілося.
Однак Марина, прокинувшись, не поїхала. Вона сказала, що тепер long weekend, [32] Продовжені вихідні ( англ. ).
три вихідних поспіль, тому поїде на четвертий день, бо вівторок у неї вільний.
Вони їли бургери, спечені на грилі, і пробували зав’язати розмову. Марина, слухаючи жувачну говірку Дейва, смішно морщила лоба, намагаючись зрозуміти, що він каже. Артем мовчав. Марина, здавалося, боялася його зачіпати. Після пізнього обіду вони сиділи втрьох на східцях трейлера і милувалися заходом сонця.
Марина намагалася розговорити Дейва, і це їй врешті-решт вдалося. Дейв розповів про свого прадіда, який узяв цю землю під гомстед, [33] Homestead — північноамериканський термін на позначення дикої ділянки землі, яка надавалася новоприбулим емігрантам (XIX — перша третина XX ст.) для подальшого фермерування ( прим. автора ).
про те, як він корчував «буш» акр за акром, за що отримав право викупити землю під фарму. На відміну від інших англосаксів, які з самого початку попродавали свої фарми новоприбулим зі Східної Європи, а самі перебралися в міста й повідкривали бізнеси, Дейвів прадід так і лишився на тій землі, а за ним і Дейвів дід, і батько. Вже за батька стало ясно, що працювати на фармі не має сенсу, однак він уперто тримався за неї, бо не вмів робити нічого іншого.
Дейв поїхав шукати щастя у великому місті. І не знайшов. Повернувся на прадідів «корінь». Тут і застряг…
Вони ще довго говорили про те і про се, гріючись біля вогню.
Дейв пішов спати в стару хату, Артем пішов за ним, залишивши трейлер Марині й собакам.
Читать дальше