Пауло Коельйо - Бріда

Першим порушив мовчанку Маг.

— Тобі треба повернутися до міста. Я знаю, де можна замовити таксі.

Бріда не знала, що відчула, почувши його слова — розчарування чи полегкість. Відчуття радості змінилося відчуттям нудоти й головного болю. Вона була певна, що сьогодні вночі з неї була б погана компанія.

— Гаразд, — сказала вона.

Вони знову змінили напрям своєї прогулянки й повернулися до села. Він замовив таксі з телефонної будки. Вони присіли на узбіччі тротуару, чекаючи машину.

— Хочу подякувати тобі за цю ніч, — сказала вона.

Він нічого не відповів.

— Я не знаю, чи свято Рівнодення — це свято лише для відьом. Але воно буде дуже важливим для мене.

— Свято є завжди святом.

— Тому я хотіла б запросити тебе.

Він зробив жест людини, яка хоче змінити тему розмови. Певно, в цю мить він думав те саме, що й вона — як важко розлучитися зі своєю Іншою Частиною, після того як ми її зустрінемо. Вона уявила собі, як він приходить додому, сам-один, запитуючи себе, коли вона повернеться. Вона повернеться — бо так наказувало їй серце. Але самотність у лісі витримати набагато важче, аніж самотність у великому місті.

— Я не знаю, чи кохання приходить раптово, — провадила Бріда. — Але знаю, що я відкрита для кохання. Відкрита для тебе.

Під’їхало таксі. Бріда ще раз подивилася на Мага й у неї виникло відчуття, що він став набагато молодшим.

— Я теж готовий до Кохання, — сказав він.

К ухня була простора, і промені сонця проникали в неї крізь бездоганно чисті шибки вікон.

— Тобі добре спалося, дочко?

Мати поставила на стіл чашку з гарячим шоколадом, а також тарілку з грінками та сиром. Потім повернулася до плити, щоб приготувати яєшню з беконом.

— Непогано. Я хотіла б знати, чи готова моя сукня. Вона мені потрібна на свято, яке відбудеться післязавтра.

Мати принесла яєшню з беконом і сіла за стіл. Вона знала, що з її дочкою відбуваються якісь дивні речі, але нічим зарадити не могла. Хотіла поговорити з нею сьогодні, як ще ніколи не говорила раніше, але нічого в неї не вийшло. Дочка жила в якомусь новому світі, що його мати не могла зрозуміти.

Вона відчувала страх, бо любила свою дитину, а їй доводилося жити в цьому новому світі самій-одній.

— Сукня вже готова, мамо? — знову запитала Бріда.

— До обіду буде готова, — відповіла мати.

І можливість зробити це наповнила її радістю. Принаймні де в чому світ не змінився. І матері досі допомагають своїм дочкам розв’язувати певні проблеми.

Вона трохи завагалася, але потім-таки запитала:

— Як Лоренс, дочко?

— Добре. Сьогодні пополудні він до мене прийде.

Мати відчула водночас полегкість і смуток. Проблеми серця завжди тяжко відбиваються на душі, й вона подякувала Богові за те, що перед її дочкою не стоїть одна з таких проблем. Але, з другого боку, якщо вона й зможе їй у чомусь допомогти, то лише в цьому; кохання дуже мало змінилося протягом століть.

Вони вийшли прогулятися в маленькому місті, в якому Бріда прожила все своє дитинство. Будинки тут залишилися тими самими, люди робили те, що й раніше. Дочка зустріла кількох шкільних подруг, які сьогодні працювали в одній на все містечко агенції банку або в крамниці канцелярських товарів. Бріда знала всіх на ім’я, і всі радісно віталися з нею: одні дивувалися з того, як вона виросла, а інші вважали за потрібне сказати, що вона стала дуже вродливою жінкою. О десятій ранку вони випили чаю в тому самому ресторані, де мати мала звичай обідати по суботах до того, як познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, — у сподіванні на несподівану зустріч, раптовий спалах пристрасті, щось таке, що урвало б потік її одноманітного існування.

Мати знову подивилася на дочку, поки вони обговорювали новини з життя кожної особи, що жила в містечку. Бріда зберегла інтерес до цього, й мати була задоволена.

— Сукня потрібна мені сьогодні, — нагадала Бріда.

Схоже, настрій у неї був поганий, але не через це.

Вона знала, мати зробить усе від неї залежне, щоб задовольнити будь-яке її бажання.

Отже, доведеться ризикнути знову. Поставити запитання з тих, які діти не люблять, бо вважають себе людьми незалежними, вільними, спроможними самостійно давати раду своїм проблемам.

— У тебе якийсь клопіт, дочко?

— Тобі доводилося любити двох чоловіків водночас, мамо?

У тоні її голосу був виклик, так ніби світ наставляв свої пастки лише проти неї.

Мати вмочила пончика у філіжанку з чаєм і делікатно його надкусила. Її погляд полинув до далекого, майже втраченого часу.