Пауло Коельйо - Бріда

— Я пройду з тобою по Традиції Місяця, — сказав Маг.

І вмить пшеничне поле навколо них перетворилося на сіру попелясту пустелю, де стояв храм, перед величезними дверима якого танцювали жінки в білих одіннях. Бріда й Маг спостерігали цю картину з гребеня дюни, і вона не знала, чи ті жінки можуть бачити її.

Бріда відчувала Мага поруч себе, хотіла запитати в нього, що означає те видіння, але не могла здобутися на голос, який застряг їй у горлі. Він помітив страх у її очах, і вони повернулися у світляне коло посеред пшеничного поля.

— Що то було? — запитала вона.

— Мій подарунок для тебе. Один із одинадцятьох таємних храмів Традиції Місяця. Подарунок кохання, подарунок вдячності за те, що ти існуєш, і я не даремно чекав стільки часу, щоб зустріти тебе.

— Забери мене з собою, — сказала вона. — Навчи мене ходити у твоему світі.

Й обоє вирушили в час, у простір, у Традиції. Бріда бачила квітучі поля, тварин, про яких знала лише з книжок, таємничі замки та міста, що ніби плавали на хмарах світла. Небо освітилося, коли Маг почав накреслювати для неї над пшеничним полем священні символи Традиції. У якусь мить вони обоє опинилися ніби на одному з полюсів Землі, бо їх оточували сніги та крига, а проте то була не ця планета; інші створіння, менші від людей, із набагато довшими пальцями та іншими очима трудилися у грандіозному космічному кораблі. Вона не встигала поставити йому запитання про ту або ту річ, як образи зникали й нові з’являлися на їхньому місці. Своєю жіночою душею Бріда зрозуміла, що цей чоловік тепер намагався показати їй усе, чого він навчився за стільки років і зберігав весь цей час тільки для того, щоб зробити їй подарунок. І він міг довіритися їй без страху, бо вона була його Іншою Частиною. Вона могла мандрувати з ним по Єлисейських полях, де живуть осяйні душі і де вряди-годи з’являються душі, які лише прагнуть до сяйва, щоб підживити себе надією.

Вона не знала, скільки минуло часу, перш ніж вона знову побачила себе в осяйному існуванні всередині кола, яке сама ж таки накреслила. Їй уже доводилося переживати кохання, але до цієї ночі кохання також означало страх. Той страх, хоч і не дуже сильний, був завжди покривалом — вона бачила крізь нього майже все, крім кольорів. А в цю мить, коли перед нею стояла її Інша Частина, вона зрозуміла, що кохання — це почуття, дуже пов’язане з кольорами, схоже на тисячі накладених одна на одну райдуг.

«Скільки я втратила через страх утратити», — подумала, дивлячись на гру райдужних кольорів.

Вона лежала під осяйним створінням, із цяткою світла над лівим плечем і блискучими нитями, що тяглися від голови та пупа.

— Я хотіла поговорити з тобою, але так і не змогла, — сказала вона.

— Бо багато випила, — відповів він.

Усе це для Бріди перетворилося на далекий спогад: шинок, вино й відчуття роздратування від чогось, чого вона не хотіла визнати.

— Дякую за видіння.

— То не були видіння, — сказала їй осяйна істота. — Ти споглядала мудрість Землі та однієї з далеких планет.

Бріда не хотіла говорити про всі ті речі. Не хотіла лекцій. Хотіла тільки того, що недавно пережила.

— Я теж свічуся?

— Так само, як і я. Ті самі кольори, те саме світло. І ті самі пучки енергії.

Світло тепер набуло золотавого кольору, а пучки енергії, що виходили з голови й пупа, мали осяйний небесно-блакитний колір.

— У мене таке відчуття, ніби ми мало не загинули, але змогли врятуватися, — сказала Бріда.

— Ти стомилася. Вертаймося до села. І випила теж багато.

Бріда знала, що десь існує світ із шинками, пшеничними полями та зупинками автобуса. Але вона не хотіла повертатися в нього — усе, чого вона хотіла — це залишитися тут назавжди. Вона слухала далекий голос, який промовляв заклинання, а тим часом світло навколо неї тьмяніло, поки й зовсім погасло. Величезний місяць знову з’явився в небі, освітивши поле. Вони лежали, обнявшись, голі. І не відчували ані холоду, ані сорому.

М аг попросив, щоб Бріда закінчила ритуал, позаяк вона його почала. Бріда промовила ті слова, які знала, а він їй допоміг. Коли всі формули були проказані до самого кінця, він відкрив магічне коло. Обоє вдяглися й сіли на землю.

— Ходімо звідси, — сказала Бріда через якийсь час.

Маг підвівся, й вона підвелася за ним. Вона не знала, що сказати — відчуття блаженства покинуло його і її також. Вони освідчилися одне одному в коханні, й тепер, як і будь-які двоє, що пройшли через цей досвід, не наважувалися подивитися одне одному у вічі.