Еріх Ремарк - На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші

Потім, якось раптом, усе пішло дуже швидко. Її обличчя ніби тануло. Вилиці загострились, а на скронях проступили черепні кістки. Руки стали тоненькі, як у дитини, під шкірою випиналися ребра, і гарячка з новою силою стала трясти її схудле тіло. Сестра приносила кисневі подушки, щогодини заходив лікар.

Якось надвечір, не знати чому, враз упала температура. Пат опритомніла й довго дивилась на мене.

— Дай мені дзеркало, — прошепотіла трохи згодом.

— Нащо тобі дзеркало? — спитав я. — Відпочинь трохи, Пат. Гадаю, ти переборола хворобу. У тебе вже немає температури.

— Ні, — прошепотіла вона своїм надтріснутим, наче зотлілим голосом, — дай мені дзеркало.

Я обійшов ліжко, зняв зі стіни дзеркало та впустив його на підлогу. Воно розбилось.

— Пробач, — сказав я. — Така прикрість. Випало просто в мене з рук і розбилося на друзки…

— У мене в сумочці є ще одне, Роббі.

То було маленьке дзеркальце з хромованого нікелю. Я провів по ньому рукою, щоб воно трохи затьмарилось, і подав Пат. Вона старанно витерла його й почала уважно розглядати себе.

— Ти повинен їхати звідси, любий, — прошепотіла потім.

— Чому ж? Тобі неприємно мене бачити?

— Ти не повинен більше дивитись на мене. Це вже не я…

Я взяв у неї дзеркальце.

— Ці металеві штучки ні на що не здатні, Пат. Ти поглянь, який я в ньому. Блідий і худющий. А я ж засмаглий і дужий. Ця штука якась зморщена.

— Ти повинен запам'ятати мене іншою, — шепотіла вона. — їдь звідси, любий. Я вже й сама якось справлюся з цим.

Я втішав її. Вона знову попросила дзеркальце та свою сумочку. Потім почала пудритися — виснажене обличчя, потріскані губи, глибокі темні кола під очима.

— Хоч трохи, любий, — сказала вона й спробувала усміхнутись. — Ти не повинен бачити мене такою страшною.

— Можеш робити, що хочеш, — сказав я, — але для мене ти ніколи не будеш страшною. Для мене ти — найвродливіша жінка, яких я будь-коли бачив.

Я взяв у неї з рук дзеркальце й пудреницю й обережно обняв руками її голову. За мить вона знову захвилювалась.

— Що, Пат? — спитав я.

— Цокає так голосно, — шепотіла вона.

— Що? Годинник?

Вона кивнула:

— Так гуркоче…

Я зняв годинник з руки.

Вона злякано поглянула на секундну стрілку:

— Забери його геть…

Я взяв годинник і жбурнув його. Він розбився, вдарившись об стіну.

— Отак, тепер він уже не цокає. Час зупинився. Ми розірвали його посередині. Тепер існуєм лише ми, тільки ми удвох — ти і я, і більше нікого.

Вона повела очима в мій бік. Її очі були такі великі.

— Любий… — прошепотіла вона.

Я не міг витримати її погляду. Він ішов із глибини і, пронизуючи мене наскрізь, линув кудись у далечінь.

— Мій вірний друже, — бурмотів я. — Мій любий, мужній, давній друже.

Вона померла в останню годину ночі, до того як настав ранок. Вона вмирала тяжко, болісно, і ніхто не міг допомогти їй. Вона міцно тримала мою руку, але вже не пізнавала мене.

Потім хтось сказав:

— Вона мертва…

— Ні, — заперечив я, — вона ще не мертва. Вона ще міцно тримає мою руку…

Світло. Нестерпне, яскраве світло. Люди. Лікар. Я повільно розняв свою руку. Рука Пат упала вниз. Кров. Виснажене, спотворене задухою обличчя. Болісні застиглі очі. Каштанове шовковисте волосся.

— Пат, — покликав я. — Пат…

І це було вперше, коли вона не відповіла мені.

— Хочу побути з нею сам, — кажу я.

— Може, спершу… — говорить хтось.

— Ні, — відповідаю я. — Вийдіть. Не торкайтесь до неї. Потім я обмив з неї кров. Я ніби одерев’янів. Розчесав їй волосся. Вона холола. Я переніс її на своє ліжко й накрив ковдрами. Потім сидів біля неї і не міг ні про що думати. Сидів на стільці, втупивши в неї очі. Собака ввійшов і сів коло мене. Я дивився, як змінювалося обличчя Пат. Я нічого не міг робити — тільки спустошений сидів біля неї і дивився на неї. Потім настав ранок, і я побачив, що то вже була не вона.

Посттравматичний синдром тривалістю у століття.

РЕМАРК Ерих Марія

На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші

Романи

Головний редактор С. С. Скляр Завідувач редакції Г. В. Сологуб Відповідальний за випуск О. О. Григорєва Редактор Радченко Н. Я. Художній редактор Н. В. Переходенко Технічний редакторі. Г. Верьовкін

Підписано до друку 14.05.2014. Формат 84x108/32. Друк офсетний. Гарнітура «Academy». Ум. друк. арк. 47,88. Дод. наклад 5000 пр.

Зам. № 4-09-0911.

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля» Св. №ДК65 Від 26.05.2000 61140, Харків-140, просп. Гагаріна, 20а E-mail: cop@bookclub.ua