Еріх Ремарк - На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші

Партнера, щоб забути самотність життя, товариша, щоб здолати якось безглуздість існування?

— Ходімо до столу, — сказав я їй. — Те, чого хочете ви, і те, чого хочу я, — річ безнадійна.

Якусь мить вона дивилася на мене. Тоді відкинула голову назад і зайшлася сміхом.

Ми побували ще в кількох ресторанах. Бройєр був збуджений, балакучий і сповнений надій. Пат принишкла. Вона ні про що мене не питала, не дорікала, не пробувала щось пояснити, вона просто була поруч. Часом вона танцювала, і тоді здавалось, ніби крізь натовп маріонеток і карикатурних постатей лине тихий, прекрасний, стрункий кораблик; часом вона мені усміхалася.

Дрімотний чад нічних ресторанів накладав відбиток на стіни й обличчя, наче доторкуючись до них своїми сіро-жовтими руками. Здавалося, що музика грає десь під скляним катафалком. Лисоголовий пив каву. Жінка з руками, що скидалися на ящірки, сиділа мовчки, втупившись очима в одну точку. Бройєр купив у якоїсь стомленої квіткарки троянди й віддав їх Пат і двом іншим жінкам. На ледь розпуклих бутонах перлинами поблискували маленькі, чисті крапельки води.

— Ходімо потанцюємо, — сказала мені Пат.

— Ні, — відповів я, думаючи про всі ті руки, які сьогодні доторкувалися до неї. — Ні, — мовив я ще раз, почуваючись кумедним і жалюгідним.

— Потанцюємо, — наполягала вона, і очі її потемнішали.

— Ні, — відповів я, — ні, Пат.

Нарешті зібрались розходитися.

— Я відвезу вас додому, — запропонував мені Бройєр.

— Добре.

У машині був плед, і він накрив ним коліна Пат. Вона раптом здалась мені блідою і стомленою. Жінка, що сиділа зі мною біля прилавка, прощаючись, тицьнула мені в руку записку. Я удав, ніби нічого не помітив, і сів у машину. їдучи, я дивився у вікно. Пат непорушно сиділа в куточку. Я навіть не чув її віддиху.

Бройєр поїхав спершу до неї. Він, очевидно, добре знав, де вона живе. Приїхали. Пат вийшла, Бройєр поцілував їй руку.

— На добраніч! — сказав я Пат, навіть не глянувши на неї.

— Де мені вас висадити? — спитав Бройєр.

— На найближчому розі, — відповів я.

— Яз приємністю відвезу вас додому, — сказав він поквапливо й надто ввічливо.

Він хотів перешкодити мені повернутися назад, до Пат. Я розмірковував, чи не дати йому доброго ляпаса. Та він був мені геть байдужий.

— Добре, тоді підвезіть мене до бару «Фредді», — сказав я.

— Хіба так пізно ви зможете ще туди зайти?

— Дуже мило з вашого боку, що ви так клопочетеся мною, — відповів я, — але будьте певні — я зможу ще зайти куди захочу!

Я сказав оце, та й мені стало його шкода. Він, безперечно, цілий вечір вважав, що був на висоті. Не слід було розвіювати такої ілюзії.

Я розпрощався з ним привітніше, ніж із Пат.

У барі було ще досить людно. Ленц і Фердинанд Грау грали в покер з конфекціонером Больвісом і з кількома іншими партнерами.

— Сідай і ти, — сказав Готфрід, — сьогодні покерна погода.

— Не хочу, — відповів я.

— Подивись на оце, — сказав він, показуючи на купу кредиток. — Без обману! Масть сама в руки пливе!

— Гаразд, — погодився я, — давай спробую.

Я з двома королями взяв чотирьох валетів.

— Ого! — сказав я. — Та сьогодні тут, здається, й справді шулерська погода!..

— Вона завжди така, — відповів Фердинанд і дав мені сигарету.

Мені не хотілося затримуватися тут довго. Але тепер я відчув уже під ногами ґрунт. Хоч на душі в мене було не дуже добре, але ж я почував себе тут, як удома.

— Постав-но мені сюди півпляшки рому! — гукнув я Фре-дові.

— Долий портвейну, — сказав Ленц.

— Ні, — заперечив я. — Не маю часу на експерименти. Хочу впитися.

— Тоді пий солодкі лікери. Посварився?

— Дурниці.

— Не бреши, малий. Не плети дурниць своєму старому татові Ленцу, що добре знає кожен закуток людського серця. Скажи «так» і впивайся.

— З жінкою не можна посваритися. На неї можна злитися.

— Це надто тонкі нюанси для третьої години ночі. А я, до речі, сварився з кожною. Коли не сваришся, то це означає, що скоро все скінчиться.

— Гаразд, — сказав я, — хто здає?

— Ти, — відказав Фердинанд Грау. — Роббі, в тебе, здається, світова скорбота. Плюнь на все! Життя барвисте, але недосконале. До речі, незважаючи на всю твою світову скорботу, ти блискуче блефуєш. Два королі… Це ж нахабство!

— Якось я бачив партію, — промовив Фред, стоячи за прилавком, — коли проти двох королів поставили сім тисяч франків.

— Швейцарських чи французьких? — спитав Ленц.

— Швейцарських.

— Твоє щастя, — зауважив Готфрід. — 3 французькими ти не мав би права переривати гри…