Мнацакан Тарян - Месник - Повісті та оповідання

Здесь есть возможность читать онлайн «Мнацакан Тарян - Месник - Повісті та оповідання» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1988, ISBN: 1988, Издательство: Веселка, Жанр: Классическая проза, prose_military, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Месник: Повісті та оповідання: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Месник: Повісті та оповідання»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Повісті га оповідання вірменського радянського письменника присвячені героїчним сторінкам боротьби радянського народу з німецько-фашистськими загарбниками у роки Великої Вітчизняної війни. Об’єднує твори тема дружби й інтернаціоналізму воїнів Радянської Армії.
Повести и рассказы армянского советского писателя посвящены героическим страницам борьбы советского народа с немецко-фашистскими захватчиками в годы Великой Отечественной войны. Объединяет произведения тема дружбы и интернационализма воинов Советской Армии.

Месник: Повісті та оповідання — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Месник: Повісті та оповідання», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Вночі було важко. Я вже добряче зморився, зголоднів, та й не спав. На світанку почав накрапати дощ, а потім такий припустив, що від нього й дерева вже не захищали.

Я рушив до шосе. Тут було спокійніше, ніж учора. В тил проїжджали машини з пораненими.

Нараз до мене долинули звуки губної гармошки. Згодом у просвітах між дерев я помітив чоловіка, який ішов до шосе. Був він у доброму гуморі, ледь не пританцьовував під свою музику. Нічого не підозрюючи, безтурботно простував прямо до мене. Я спершу розгубився, та потім зрозумів, що робити. За кілька кроків од мене німець зупинився, заховав гармошку в кишеню, а натомість дістав довгу люльку… Спокійно припалюючи, порівнявся зі мною і тільки-но мав поминути, як я зненацька стрибнув на нього ззаду, стис йому горлянку і тримав, поки він не вгамувався. Потім зняв з нього форму і перевдягнувся. Тепер мав на плечах погони есесівського фельдфебеля, а на грудях — залізний хрест. Зодягнув, звичайно, й плащ. Дістав з кишені документи, зрозумів, що німець — штабний служака й тілько-но отримав чотирнадцять діб відпустки.

Раптом почувся шум моторів. Я схопив автомат і прикипів до шосе. Дорогою їхало два мотоцикли з колясками, за ними чорний «мерседес» — і знов два таких самих мотоцикли. Я не встиг зрозуміти, що відбувається, чого ці машини женуться, як скажені, аж раптом побачив угорі літак із зіркою — зовсім низько над шосе. Ще мить — і він скинув бомби точнісінько в ціль. Крізь скрегіт металу почулися розпачливі людські голоси, крик і стогін.

Літак через хвилину повернувся знову, випустив кулеметну чергу й полетів. Тут я помітив, як із хмари куряви й диму стрімголов вискочило два солдати з автоматами й хотіли дременути до лісу. Але ж недаремно я сидів у своїй засідці — миттю скосив їх короткою чергою. Те ж саме сталося й з офіцером, який виліз із палаючого «мерседеса». Я заглянув у його сумку — потрібні папери заховав за пазуху. Забравши ще й пістолет, побіг до палаючої машини. Там був лише убитий водій. Зволікати не можна було, мусив мерщій тікати з того місця.

Мабуть, одійшов кілометрів на п’ять-шість на схід, коли це чую, позаду гавкають собаки. «Взяли мій слід»,— подумав я і наддав ходу. Біжу й раз по раз назад оглядаюся. Коли це ліс скінчився, я вийшов на берег річки. Не довго думаючи, кинувсь у воду. «Пропливу,— думаю,— трохи за течією, і собаки загублять мій слід».

Вийшов метрів за двісті від того місця, де заходив у воду, і рушив лісом далі на північ, уздовж річки…

Після заходу сонця переплив річку й дійшов до лінії фронту. Настала ніч. Знесилений, я впав у зчорнілу невикошену пшеницю,— не дійшли до неї людські руки в такий час. Лежав і думав, куди ж мені йти далі, аби не потрапити в лапи до фашистів. Про те, щоб узяти «язика», вже й гадки не було. Тим більше, що в разі невдачі пропало б і те, що я ніс у пазусі. Ні, ризикувати не можна було.

Лежав, напружуючи зір, і слухав, чекав, може, десь спалахне ракета чи пролунає постріл, аби зорієнтуватися. Але, як на зло, ворог і не стріляв, і не пускав ракет. Я не знав, що й робити, коли раптом почув голоси. Розмовляли двоє. Далеченько, правда, нічого не зрозумієш. Трохи згодом розмова поближчала — ідуть у мій бік. Виразно долинули німецькі слова. «Ага, мабуть, фрици зібралися на нашу передову пошукати «язика»,— думаю собі.— Ось чому не злітають у небо освітлювальні ракети. Ну що ж, ідіть — знайдете». Стиснувши в руці кинджал, я чекав. Перший фриц пройшов зовсім близько, за кілька кроків. Другий чомусь відстав.

— Гей, Лібо, шнель-шнель! — підганяв той, що йшов попереду.

Я почекав, поки він зник у темряві, потім підвівся і рушив назустріч другому — цьому Лібо. Порівнявся й кинувся на нього… Прихопивши небіжчиків автомат, пішов наздоганяти другого фрица. Він саме обізвався:

— Гей, Лібо, лос-лос!..

— Я, я,— відгукуюся німецькою мовою і підходжу до нього.

Мабуть, німець щось запідозрив, бо зупинився і, коли відстань між нами скоротилася десь до двох кроків, несподівано освітив кишеньковим ліхтариком моє обличчя.

Від розгубленості він не встиг ні звести автомат, ні вихопити кинджал. Я кинувся на нього, і почалася рукопашна. Ми покотилися по землі — то один брав гору, то другий. Нарешті мені пощастило заломити його руки за спину. Я зв’язав його. Відпочив трохи і, ще не вірячи, що впорався з таким здорованем, про всяк випадок зв’язав йому й ноги. Його автомат також повісив на плече. Потім завдав німця собі на плечі й почимчикував своєю дорогою, поспішаючи чимдалі відійти від того місця, де наробив галасу. На щастя, німці нас не почули.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Месник: Повісті та оповідання»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Месник: Повісті та оповідання» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Месник: Повісті та оповідання»

Обсуждение, отзывы о книге «Месник: Повісті та оповідання» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x