Мнацакан Тарян - Месник - Повісті та оповідання

Здесь есть возможность читать онлайн «Мнацакан Тарян - Месник - Повісті та оповідання» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1988, ISBN: 1988, Издательство: Веселка, Жанр: Классическая проза, prose_military, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Месник: Повісті та оповідання: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Месник: Повісті та оповідання»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Повісті га оповідання вірменського радянського письменника присвячені героїчним сторінкам боротьби радянського народу з німецько-фашистськими загарбниками у роки Великої Вітчизняної війни. Об’єднує твори тема дружби й інтернаціоналізму воїнів Радянської Армії.
Повести и рассказы армянского советского писателя посвящены героическим страницам борьбы советского народа с немецко-фашистскими захватчиками в годы Великой Отечественной войны. Объединяет произведения тема дружбы и интернационализма воинов Советской Армии.

Месник: Повісті та оповідання — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Месник: Повісті та оповідання», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать
* * *

О другій годині дня над Соснівкою знову з’явилися ворожі літаки й почали бомбити село. Наші зенітки, замасковані поміж дерев, негайно відкрили вогонь. Снаряди вибухали все ближче й ближче до літаків, нарешті один із них спалахнув і, тягнучи за собою хвіст чорного диму, полетів із страшенним свистом униз навскоси аж у поле. За мить звідти долинув до села потужний вибух.

Інші два літаки швиденько розвернулися, вислизнули з-під обстрілу й полетіли геть.

Солдати вийшли зі сховища — цього разу все обійшлося добре, бомбардування не завдало ніякої шкоди.

Сахаров і Сидоренко саме поверталися від політрука батальйону.

— Але ж і суворий капітан Балашов,— похитав головою Сахаров.

— Що ж ти хочеш, війна,— сказав Сидоренко.— Зараз не можна інакше. Дай кожному волю, то це вже не армія буде, а біс його знає що.

— І в той же час добре знає солдата, вміє оцінити його найменший…

— Чекай,— прислухаючись, Сахаров притримав Сидоренка за лікоть.

— Що таке?

— Не чуєш? Знову летять…

Вони подивились у небо.

— Наші…— полегшено зітхнув Сидоренко.

— Ага, летять боржок віддавати фашистам.

І в цей час Сидоренко помітив Галю, яка несла додому продукти. Від його послуг вона відмовилася, сказала, що сама заходитиме до старшини. Це, звісно, вкололо Сидоренка, але він не втрачав надію прихилити до себе дівчину. Тож, побачивши її, подумав, що, мабуть, брат уже розказав їй про Аршавіра. «Може, не забув згадати про те, як я взяв „язика“…» — майнула думка.

— Ну, чого ти став як укопаний? — здивувався Сахаров.

— Знаєш що… Ти йди, я тебе дожену,— сказав Сидоренко й, нічого не пояснюючи товаришеві, повернувся і майже підбігцем попрямував до Галі.

Вона помітила його, але не пристояла, йшла собі своєю дорогою.

— Здрастуй, Галинко,— широко усміхаючись, порівнявся з нею Сидоренко.

— Здрастуй,— сказала ніби між іншим, навіть не дивлячись у його бік.

— Гм… Ну, що тепер скажеш?

— Я вже сказала. І просила не турбувати мене,— вона зупинилася й кинула на Сидоренка холодний погляд.— Хіба тобі не відомо, що я люблю Аршавіра?

— Так, але ж…

— А ти продовжуєш робити своє. Не соромно? — гостро спитала Галя.— Такий настирний…

«Невже Хмельницький не сказав їй, що Аршавір зник?» — здивовано подумав Сидоренко. А вголос спитав:

— То, виходить, ти любиш зрадника Батьківщини?

Це запитання вивело дівчину з рівноваги, вона побіліла й зненацька дала Сидоренкові ляпаса.

— Замовкни! Це брехня! — вигукнула вона обурено.— І як у тебе язик повертається…

Сидоренко від несподіванки аж заточився, крадькома оглянувся довкола: чи хоч люди не бачать, якого він дістав одкоша?

— Ну, добре,— він приклав долоню до почервонілої щоки,— Тоді краще розпитай свого брата, хай розкаже тобі. Ти ще каятимешся, що погарячкувала. Ось побачиш…

Проте Галя його вже не слухала. Вона майже бігла додому, а в голові крутилися важкі думки: «Невже він сказав правду?.. Якщо збрехав, то чому порадив розпитати брата?.. Матінко рідна, та що ж це таке? Ні, ні, ні… Не може такого бути».

Та скільки не розраджувала себе, серце стискалося в лихому передчутті. Тепер вона згадала, що Олег ось уже два дні ходить мов у воду опущений і уникає з нею розмов. Так, так, ось уже два дні, як Аршавір не приходить до них і не сповіщає про себе…

У хату Галя зайшла ні жива ні мертва.

Мати з Олегом про щось говорили, та, побачивши дівчину, замовкли.

Галя підвела на брата очі й спитала кволим, ледь чутним голосом:

— Олежику, виходить, це правда, що Аршавір?..

Вона не доказала, лиш змучено дивилася братові в очі, ніби хотіла прочитати в них відповідь на своє запитання.

Олег опустив голову.

«Правда»,— остудила її крижана думка. З рук випали на підлогу згортки, і, затуливши долонями обличчя, Галя вийшла в сусідню кімнату. Вона причинила за собою двері, бо мусила лишитися сама, але ніхто й не збирався її втішати. Не було тут слів для втіхи. Горе та й годі.

У хаті залягла мертва тиша.

* * *

Увечері старший сержант Хмельницький сидів у землянці, заглибившись у свої думки. Надто гіркий ківш лиха довелося йому сьорбнути останнім часом, і чорна тінь біди не сходила з його постарілого за останні дні обличчя. Ще не пришерхла рана від тяжкої звістки про загибель дружини та сина, а тут таке з Аршавіром, якого віднедавна вважав не те що своїм товаришем — мало не братом.

— Товаришу старший сержант,— спитав Олесь Пархоменко,— коли ж усе це скінчиться?

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Месник: Повісті та оповідання»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Месник: Повісті та оповідання» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Месник: Повісті та оповідання»

Обсуждение, отзывы о книге «Месник: Повісті та оповідання» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x