Мнацакан Тарян - Месник - Повісті та оповідання

Мотоцикл був з коляскою, і в колясці сидів ще один гітлерівець.

Відстань скорочувалася. П’ятдесят метрів… тридцять… двадцять… десять… п’ять…

— Вогонь! — скомандував Сахаров.

Ударили короткі автоматні черги, мотоцикл крутнувся, полетів у кювет й перекинувся, накривши вбитого мотоцикліста й того, хто сидів у колясці. Гітлерівець ще хотів був витягти пістолет, намацував кволими пальцями кобуру, але спізнився. Сахаров умить опинився поруч і прикладом вдарив його в потилицю. Права рука фашиста обвисла, голова впала на груди. При світлі місяця видно було, яка їм птаха попалася,— на плечах блищали погони майора.

Хмельницький з хлопцями вибігли з лісу тоді, коли Сидоренко вже зв’язав майорові руки за спиною, а Сахаров тим часом обшукував його.

— Молодці,— похвалив старший сержант.— Я вже й не сподівався, що така здобич попадеться. Ну, ви його забирайте, а ми швиденько затягнемо в ліс мотоцикл — заметемо сліди. Швидше, хлопці, бо німці з хвилини на хвилину можуть сюди наскочити — добряча стрілянина була…

Розвідники поверталися тією дорогою, де загубили Аршавіра. Але не знайшли навіть його слідів.

У штабі батальйону дуже зраділи тому, що разом з цінними даними розвідники захопили «язика», та ще й такого високого чину. Проте так і лишилося загадкою, куди ж міг безслідно щезнути молодший сержант Мкртчян.

Про те, що сталося, командир відділення повідомив лейтенантові Капустіну, а той у свою чергу доповів командирові батальйону капітанові Боброву. І от командир батальйону покликав до себе лейтенанта Капустіна та старшого сержанта Хмельницького. Були тут і начальник штабу старший лейтенант Хлєбников, і політрук батальйону капітан Балашов.

— Отже, товаришу старший сержант, як нам розуміти зникнення твого бійця? — відразу почав командир батальйону.— Якби він був убитий, ви знайшли б його по дорозі назад, так?

— Так,— кивнув Хмельницький.

— А якби його поранило і він потрапив до рук ворога, то те місце німці неодмінно взяли б під нагляд, і ви, повертаючись назад, наскочили б на засідку. Логічно?

— Так, товаришу командир батальйону,— відповів старший сержант.

— Отже, залишається зробити висновок, що Аршавір Мкртчян добровільно перейшов на бік ворога.

Хмельницького аж у холодний піт кинуло. Він і думки не припускав, що його найкращий боєць міг бути дезертиром, зрадником… Ні, ні, не може бути! Людина, здатна на дезертирство й зраду, ніколи не діяла б так самовіддано, як Аршавір… Хоча б і тоді — під час переправи. Невже капітан Бобров забув про його подвиг? Забув, що й сам він завдячує Мкртчяну, можливо, навіть своїм життям…

Серце Хмельницького стислося від болю.

— Ви, товаришу командир відділення,— заговорив політрук батальйону капітан Балашов,— як людина, яка стоїть найближче до особового складу, мусите добре знати кожного солдата, мусите відчувати, що в кого на думці й на серці, розумієте? Ви комуніст, і треба думати про свою честь, своє обличчя… На фронті за такі недогляди командир мусить ставати перед військовим судом… трибуналом… Ви це знаєте?

— Так, знаю.

— Знаєте й забуваєте. А факт лишається фактом: боєць вашого відділення зник. Найвірогідніше, що він перейшов до ворога. Чим ви доведете, що це не так, що Мкртчян не зрадник?.. Нічим! І ви, між іншим, так чи інакше, але причетні до цього злочину, якоюсь мірою його співучасник.

Хмельницький мовчав.

На хвилю залягла важка тиша.

— Гаразд,— знову заговорив політрук Балашов, звертаючись до Хмельницького.— Зважаючи на заслуги вашого відділення й особливо на те, що вам вдалося зробити цієї ночі…— він подивився на командира батальйону й начальника штабу, потім, зустрівши їхні схвальні погляди, провадив далі,— цього разу ми пробачимо вам і велику помилку, товаришу старший сержант. Не будемо віддавати під трибунал.

Хмельницький важко перевів подих.

— Але назавжди запам’ятайте усе, що ми тут говорили, і хай це буде для вас урок. Пильність і ще раз пильність, зрозуміло?

— Так точно, товаришу капітан,— виструнчився Хмельницький.

— Між іншим,— сказав капітан Балашов,— щойно вийшов свіжий номер нашої дивізійної газети, але ми не можемо дати її солдатам, бо там надрукована хвалебна стаття про Мкртчяна. Ще й фото його вмістили.

— Жаль,— зітхнув командир батальйону Бобров.— Хто знав, що так воно вийде.

— А зараз ви вільні, можете йти,— звертаючись до лейтенанта Капустіна й старшого сержанта Хмельницького, уже спокійнішим тоном сказав капітан Балашов.