Мнацакан Тарян - Месник - Повісті та оповідання

Здесь есть возможность читать онлайн «Мнацакан Тарян - Месник - Повісті та оповідання» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1988, ISBN: 1988, Издательство: Веселка, Жанр: Классическая проза, prose_military, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Месник: Повісті та оповідання: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Месник: Повісті та оповідання»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Повісті га оповідання вірменського радянського письменника присвячені героїчним сторінкам боротьби радянського народу з німецько-фашистськими загарбниками у роки Великої Вітчизняної війни. Об’єднує твори тема дружби й інтернаціоналізму воїнів Радянської Армії.
Повести и рассказы армянского советского писателя посвящены героическим страницам борьбы советского народа с немецко-фашистскими захватчиками в годы Великой Отечественной войны. Объединяет произведения тема дружбы и интернационализма воинов Советской Армии.

Месник: Повісті та оповідання — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Месник: Повісті та оповідання», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

У садок прибіг Джульбарс. Весело метляючи хвостом, підійшов до Аршавіра, обійшов його двічі, потім влігся на землі між Галею й гостем, наче був коло дівчини за сторожа.

А вгорі між ними повисла обважніла гілка яблуні, ніби теж боронила Галю.

— Знаєш,— сказав він,— ти наче вийшла до мене з отієї української пісні…

— З якої? — звела вона тонкі брови.

— Ну, вона дуже відома. Навіть ми, солдати, часто її співаємо, коли йдемо строєм.— Аршавір якусь мить повагався, потім тихенько затяг:

Руса коса до пояса,
В косах стрічка голуба…

Галя зашарілася, опустила очі, а потім спитала:

— Ти любиш наші пісні?

— Дуже, особливо народні… Про кохання…

— То ти, мабуть, закоханий? — засміялася вона.

— Так… Відтоді, як зайшов до вас…

Галя спалахнула, як макова пелюстка, і ще швидше стала перебирати свою косу.

— …Щось дивне зі мною коїться. Сам не знаю… Ніколи мені й на думку не спадало писати вірші, а тут… наче само написалося.

— Ти написав вірш? — здивувалася вона.

— Авжеж,— сором’язливо кивнув Аршавір.— Тобі присвятив.

— Невже?..

— А чого ти дивуєшся? Здається, Валерій Брюсов сказав, що у кожному вірменинові захований поет.

— Цікаво,— вона, червоніючи, трохи повагалася, потім попросила: — А ти можеш прочитати?

— Звичайно, можу. Тільки ти нічого не зрозумієш, бо вірш вірменською мовою.

— Це ще цікавіше. Прочитай, я постараюся зрозуміти.

— Справді? — зрадів Аршавір.— Ну слухай…

Дивлячись у її чисті, як гоже небо, очі, він став читати напам’ять:

Єрекваніц гангіст чунем,
Лисір, Галя,
Асес антум мі тирчунем
Дарзел гіма.

На хвилю затнувся, ніби щось запитував у неї сумовитим поглядом, але Галя кивнула: читай, і він продовжував приглушено-схвильованим голосом. А коли закінчив, довго дивився у її очі, потім спитав:

— Зрозуміла?

— Здається, так…

— Що ти зрозуміла?

— Галя,— всміхнулася вона.— Ти чотири рази назвав моє ім’я. А решту слів, може, перекладеш мені?

— У тому-то й річ, що коли перекладеш, то залишаться тільки слова. А почуття…

— Все одно переклади, прошу…

— Спробую: «Я втратив спокій з учорашнього дня, ти чуєш мене, Галю? Тепер я неначе птах, котрий лишився без гнізда… Ти день і ніч у моїх думках, синьоока моя найчистіша перша любов…» Е-е-е, зовсім не так виходить,— невдоволено махнув рукою Аршавір.

— А мені здається, що дуже гарно, Аршавіре,— вона вперше назвала його на ім’я.

— Тобі справді сподобалося? — зрадів він.

— Мені відразу сподобалося, ще коли ти рідною мовою прочитав.

«Кохання всіма мовами зрозуміле»,— заледве не вирвалося в Аршавіра. Але він стримався, мовив:

— Дякую, Галю… Я… Я тобі ще присвячуватиму вірші… Багато-багато… Ти… ти… Ти варта натхнення великих поетів…

— А може, ти й станеш великим,— сказала вона.

— Не смійся. Це в мене щиро… Бо ти… Я не знаю, чому це так швидко сталося. Може, тому що війна… Може, тому що більше ніколи не буде в житті ось так гарно — садок, чарівна дівчина і… Галю,— ледь чутно мовив.— Галю, я люблю тебе…

Вона мовчки простягла руку, торкнулася його чорного кучерявого чуба. Її тонкі пальці злегенька тремтіли. Синій погляд втопився в його очах…

Якоїсь миті вони водночас потяглися одне до одного, й Аршавір обняв її тонкий стан, пригорнув дівчину до себе й поцілував у ніжні вуста. Кожен чув, як лунко б’ється у грудях серце іншого…

У полоні кохання, вони тієї миті не пам’ятали, що в світі точиться війна і ллється кров.

Так, була війна. Йшли до бою і вмирали солдати, рвалися бомби й горіли людські оселі… а тут, за кільканадцять кілометрів од того пекла, життя брало своє…

Аршавір і Галя тієї хвилини були найщасливіші люди на землі, й світ здавався їм солодким. Їхні очі світилися радістю, здавалося їм, що сила кохання здатна захистити од війни їхнє щастя, відстояти мирне життя, в якому запанує тільки вона, любов.

— Галю,— пошепки мовив Аршавір,— ти запала мені в серце ще до нашої зустрічі.

— Як це? — всміхнулася вона.— Не бачивши?

— Так, ще й не бачив тебе. В дорозі твій брат розказав про тебе. Олесь теж чув.

— Що ж він розказав?

— Я просив, щоб Олег описав, яка ти з себе. Ну, він і розповів, що русява, з блакитними очима… Я тебе зразу уявив, Галю. Як живу побачив.

— А коли наяву побачив, то не розчарувався?

— Що ти, Галю, в житті ти ще краща. Тільки… є в тебе один недолік…

— Який?

— Ти не образишся?

— Ні, кажи.

— Вища освіта,— засміявся Аршавір.— Коли Олег сказав, що ти закінчила університет, то я подумав: «Ну, до неї і не підступишся…»

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Месник: Повісті та оповідання»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Месник: Повісті та оповідання» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Месник: Повісті та оповідання»

Обсуждение, отзывы о книге «Месник: Повісті та оповідання» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x