Мнацакан Тарян - Месник - Повісті та оповідання

Здесь есть возможность читать онлайн «Мнацакан Тарян - Месник - Повісті та оповідання» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1988, ISBN: 1988, Издательство: Веселка, Жанр: Классическая проза, prose_military, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Месник: Повісті та оповідання: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Месник: Повісті та оповідання»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Повісті га оповідання вірменського радянського письменника присвячені героїчним сторінкам боротьби радянського народу з німецько-фашистськими загарбниками у роки Великої Вітчизняної війни. Об’єднує твори тема дружби й інтернаціоналізму воїнів Радянської Армії.
Повести и рассказы армянского советского писателя посвящены героическим страницам борьбы советского народа с немецко-фашистскими захватчиками в годы Великой Отечественной войны. Объединяет произведения тема дружбы и интернационализма воинов Советской Армии.

Месник: Повісті та оповідання — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Месник: Повісті та оповідання», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Аршавір вийшов на подвір’я. За хатою починався садок: яблуні, груші, сливи… Вишні вже одійшли. А груші вродили такі, як ті горнята, що сушилися на тину, перекинуті догори дном. Але нікому, здавалося, не було до них діла. Ні Олеговій матері, ні його сестрі Галі. Галя…

Аршавір пішов у садок. Хотілося побути на самоті.

* * *

Ще було зовсім рано, коли подали команду шикуватися. Солдати швидко стали в шеренгу.

— Струнко!

Командир роти Капустін стройовим кроком підійшов до командира батальйону Боброва, поруч з яким стояли начальник штабу та політрук.

— Рядовий Мкртчян! — після рапорту гукнув лейтенант Капустін.— Вийти з шеренги.

Аршавір виконав наказ.

— «За виявлену під час переправи хоробрість і мужність нагородити рядового першої роти стрілецького батальйону Мкртчяна Аршавіра Маміконовича медаллю «За відвагу» з присвоєнням йому звання молодшого сержанта, а також надати п’ять днів відпочинку.

Командир полку підполковник С. Л. Пінчук».

Капустін зачитав наказ, а капітан Бобров підійшов до Аршавіра, прикріпив йому до гімнастерки медаль, поздоровив.

— Служу Радянському Союзу! — виструнчився Аршавір і відкозиряв.

…Перший день відпочинку він провів у батальйоні. Кортіло піти до Олега додому, побачитися з Галею, але не міг знайти ніякого приводу — не прийдеш же й не скажеш отак зопалу: хочу тебе бачити.

Увечері Аршавір сидів собі самотою, снуючи в голові всілякі думки, коли це голос Хмельницького:

— Мкртчян!

— Слухаю, товаришу старший сержант! — підскочив Аршавір.

— Мати просила, щоб ти провідав її.

— Дякую, товаришу командир відділення. Обов’язково зайду.

* * *

— Доброго ранку, мамо,— заходячи в хату, привітався Аршавір.

— Доброго, синку, доброго,— відповіла, намагаючись угадати з голосу, хто це прийшов.

— Ну, як ваше здоров’я?

— А, це ти, Аршавіре? Нічого, тупаю помаленьку. Ану підійди до мене, дай побачу тебе зблизька, бо ще й не мала коли роздивитися, який ти із себе…

Аршавір підійшов. Мати обома руками торкнулася його плечей, обличчя, чуба.

— О, височенький, міцний хлопець. Еге, Олег же вчора розказував, що тебе хвалили перед усіма, звання підвищили. О, ось же вона, медаль твоя,— жінка погладила медаль на Аршавірових грудях.— Поздоровляю тебе, сину.

— Дякую, мамо.

— Ще начебто й п’ять днів спочинку дали, еге?

— Так, дали.

— Виходить, учора був вільний, а й не здогадався прийти до нас, порадувати стареньку.

— Та я…— зніяковів Аршавір — не знав, що й відповісти.

Зайшла Галя з повним відром садовини.

— Здрастуйте, товаришу молодший сержант,— сказала, всміхаючись.

— Здрастуй, Галю.

Вона поставила відро на лаву біля стіни, підійшла до Аршавіра й простягла руку.

— Вітаю.

— Спасибі,— сказав Аршавір і, червоніючи, взяв її маленьку й теплу руку в свою долоню.

Вони мовчки дивилися один на одного, й те солодке мовчання, мабуть, тривало б ще довго, аби його не порушила мати:

— Ну, чого ви стали, давайте до столу. Ти ж, Галю, із садка прийшла не з порожнім відром, то частуй козака,— сказала вона й сама сіла на лавку. Навпомацки вибрала кілька великих яблук, похвалила: — Молодець, дочко, зірвала тих, що треба. З Олегової яблуні, еге? Ось покуштуй, синку, які добрі.

Вона простягла Аршавірові туге червонощоке яблуко.

Галя з цікавістю позирала на цього чорнявого кавказця, їй трохи чудно було, що ось він, вірменин, народився в далекому, невідомому їй краю, а тепер сидить у їхній хаті, говорить з гортанним акцентом, часом неправильно вимовляючи слова, але вони чудово розуміють одне одного. І зовсім не відчувається, що цей хлопець нетутешній, ні, він свій, він товариш її брата Олега, з яким вони ділять на фронті лихо, радощі й кусень хліба.

— Справді, дуже смачне яблуко,— сказав Аршавір.— Кажете, з Олегової яблуні?

— Атож, сину, він посадив її ще хлопчиком.

— А можна мені подивитися на це дерево?

— Чого ж не можна? Галю, покажи Аршавірові.

— Ходімо,— сказала вона й, накинувши на плечі шовкову червону косинку, пішла з хати.

— Тільки ж вертайся, Аршавіре, чув? — наказала мати.— Скоро Олег прийде додому.

— Добре, мамо.

Він вийшов надвір.

Між дерев червоніла косинка.

П’янкий яблуневий дух стояв у саду.

— Ось,— сказала Галя.— Бачиш, як уродила?

— Ага. Ніби знала, що прийде Олег. Чекала…— Аршавір погладив шорсткий яблуневий стовбур.

Мовчали. Галя, схиливши голову, перебирала в руках золоту косу.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Месник: Повісті та оповідання»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Месник: Повісті та оповідання» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Месник: Повісті та оповідання»

Обсуждение, отзывы о книге «Месник: Повісті та оповідання» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x