Мигель Унамуно - Життя Дон Кіхота і Санчо

Цей та інші з так званих літературних фрагментів нашої історії мають звичай найчастіше цитувати ті люди, які називають себе сервантистами, але насправді він навряд чи вартий цього. У них ідеться про дрібні деталі та подробиці літературної професії, які для більшості читачів не становлять найменшого інтересу. Не випадає сумніватися в тому, що ми, письменники, з великою увагою ставимося до виготовлення своїх творів і докладаємо багато зусиль, аби як годиться відшліфувати їхню мову та стиль, але тим, хто їх читає, до цього немає діла. Хоча, звичайно, письменник тче свої абзаци, а потім їх розплітає, розчісує, чистить, підстригає і спресовує, щоб підкоротити їх, а потім зшити докупи й у такий спосіб виготовити якнайліпший одяг для своєї думки, насамперед дбаючи про зручність та вигоду тих людей, які це читатимуть. Мушу зізнатися, що я сам, пишучи те, що ви читаєте на цих сторінках, не раз відшліфовував та полірував свій дискурс, насамперед докладаючи всіх зусиль, аби застосовувати слова та вислови не лише суто літературної писемної мови, а й мови нашого щоденного спілкування, шукаючи ті слова, з яких струменить життя і які переходять з уст на уста та які, свіжі й наповнені змістом, залітають у вуха добрих жителів Кастілії та Леону. Треба зробити гнучкішою і багатшою жорстку й надмірно строгу кастільську мову, радять нам наші люди, що оселилися за морями. Безперечно, що треба надати їй більше свободи і збагатити її, але це стосується хирлявої та погано зліпленої мови газет і кав’ярень. І для цього не треба вирушати кудись за кордон і запозичувати слова та звороти з інших мов; досить буде заглибитися в заплутані лабіринти того ж таки кастільського романсу. Кожен повинен годуватися із власних запасів.

Інші заперечують нам, що ні, насамперед, мовляв, потрібно підстригти й підкоротити нашу мову, зробивши її точною й однозначною. Вони кажуть, що наша мова засмічена гірськими бур’янами та чагарями, які подекуди душать її і дряпають нас своїм колючим гіллям; і вони хочуть, аби ми зробили її схожою на дерево в доглянутому саду, на акуратно підстрижений самшитовий живопліт. У такому разі, додають вони, наша мова стане набагато досконаліша з погляду ясності та логіки. Але хіба ми збираємося писати нею «Роздуми про метод» [127] «Роздуми про метод» (Traite de la methode, 1637), програмний твір французького філософа Рене Декарта (René Descartes, 1596–1650), у якому викладено основи новочасного раціоналізму. абощо? До чортів таку логіку й таку ясність! Такі підрізання та підстригання годяться хіба що для мов, призначених утілювати логіку раціональної раціональності, але наша мова, хіба вона не повинна насамперед і передусім бути досконалим інструментом пристрасті та оболонкою для войовничих донкіхотівських мрій?

І варто також замислитися, про що саме йдеться, коли нам говорять про ясність мови, бо є люди, які мріють про те, щоб їм подавали ідеї, вже розжовані, обслинені і скачані в кульку, яку легко проковтнути, а ще ліпше — щоб їх примусили проковтнути їх.

І там-таки, у Барселоні, закінчилися рицарські пригоди нашого Дон Кіхота; там він був переможений рицарем Місяця-Білозора. Той рицар виїхав йому назустріч, розпочав із ним суперечку щодо краси відповідних дам, збив його з коня і зажадав, аби переможений Дон Кіхот виконав умови їхнього поєдинку. І великий Дон Кіхот, несхитний Кабальєро Віри, героїчний божевілець, потовчений і приголомшений, «глухим, ніби з підземелля, голосом відказав: “Дульсінея Тобоська щонайгожіша невіста на світі, а я найпобіденніший рицар на землі, але моя безрадність не може спростувати сієї правди. Коли твоїм копієм, рицарю, і відбери в мене життя, бо честь мою уже відібрано”».

Зверніть увагу на те, що, коли непереможний Кабальєро Віри зазнав поразки, кохання в ньому перемогло. Ці високі слова переможеного Дон Кіхота були благородним криком переможного Кохання. Він віддався Дульсінеї, не претендуючи на те, щоби за це вона віддалася йому, а тому його поразка ніяк не могла заплямувати красу його дами. Він її створив в акті чистої віри, він створив її у вогні своєї пристрасті; але, будучи створена, вона стала сама собою, і від неї одержував своє життя він. Я створю її зі своєї віри, всупереч усім створю свою істину, та після того, як моя істина буде створена, вона матиме власне життя і власну цінність, яка переживе мене, і я житиму завдяки їй.