Мигель Унамуно - Життя Дон Кіхота і Санчо

«Бо не роблю я доброго, що хочу, але роблю зло, якого робити не хочу». Про ці слова нагадує нам поведінка Роке Ґінарта, й вони ніби закликають нас осмислити їх. І осмислити той факт, що виконувати закон і творити добро — не одне й те саме. І справді, бувають люди, які за все своє життя не відчули жодного доброго бажання й, попри це, не скоїли жодного злочину, а бувають і такі, що, навпаки, зустрічають свою смертну годину, обтяжені безліччю злочинів і великодушних поривань водночас. Наміри, а не дії забруднюють і псують нашу душу, і не раз буває, що злочинна дія очищає намір, який її породив. Не один злостивий душогуб починав любити свою жертву, після того як тамував на ній свою ненависть, але є також люди, що не перестають ненавидіти свого ворога навіть після того, як він помре. Відомо, що багато людей мріють про таке суспільство, в якому злочини були б заборонені, хай би навіть злостиві почуття отруювали душі, але Бог дарував нам таке суспільство, в якому панують сильні пристрасті, пристрасті ненависті й любові, заздрощів і захвату, аскетизму й розбещеності, й усі ці пристрасті дають свої природні плоди. Критерій юридичного правосуддя бачить лише зовнішнє й визначає міру покарання за вчинок відповідно до наслідків; за критерієм строго моральним слід судити саму причину, а не її наслідки. Але правда полягає в тому, що наша освячена звичаями мораль заплямлена адвокатством, а наші етичні критерії спотворені критеріями юридичними. Убивство погане не тією шкодою, яка завдається вбитому та його друзям і родичам, а тим спотворенням духу вбивці, яке наповнює його почуттям, що спонукає його заподіяти іншому смерть; перелюб є гріхом не тому, що він завдає якоїсь шкоди перелюбниці — бо зазвичай вона його не осуджує і навіть ним тішиться, — а тому, що брудне бажання відвертає увагу чоловіка від його високої мети й забруднює його вчинки фальшивою радістю. У товаристві ґаучо панує глибоке відчуття, що найбільше нещастя для чоловіка — не бути вбитим, а бути змушеним убити когось іншого. І тому, хоч у світі рабських інстинктів, у видимому світі правопорушень ми чинимо злочини, ми маємо шанси спастися, якщо зуміємо зберегти святий намір у світі свободи, у сутнісному світі інтимних прагнень.

А крім того, чи не затвердне у своїх злочинних намірах злочинець, якщо він не віритиме в можливість здобути прощення? Згадайте каторжників. Думаю, якби всі люди були переконані, що кожен має шанс здобути прощення і життя вічне, то всі стали б кращими. Страх перед покаранням усуває не більше злочинів, аніж їх спричиняє невіра в можливість здобути прощення. Пригадайте Пабло, пустельника, та Енріко, розбійника, з драми Тірсо де Моліни, що має назву «Приречений за зневіру» і є глибокою квінтесенцією іспанської віри; пригадайте, що Пабло, який безжально умертвляв собі плоть покутою, гине через невіру в можливість свого спасіння, а завдяки вірі в таку можливість спасається Енріко, злочинець. Перечитайте цю драму. Пригадайте того Енріко, сина Анарето, який, попри своє злочинне життя, зберіг глибоку любов до паралізованого батька й віру в милосердя Бога, визнаючи справедливість покарання. Пригадайте, як він каже:

і пригадайте, як він каявся завдяки своєму батькові.

Чи суперечить це нашому уявленню про мораль? Санчопансівському — так, але донкіхотівському — ні. Німецький філософ Ніцше [119] Унамуно посилається на книгу Фрідріха Ніцше (Friedrich Nietzsche, 1844–1900) «Потойбіч добра і зла» (Jenseits von Gut und Bose, 1886). , який жив не так давно, наробив чималого галасу у світі, написавши про те, що перебуває поза добром і злом. Але існує й щось таке, що перебуває не поза добром і злом, а всередині добра й зла, в їхньому спільному корінні. Чи знаємо ми, бідолашні смертні, який вигляд мають добро і зло, побачені з неба? Мабуть, вам здається неймовірним, що смерть у вірі залагоджує гріхи всього життя, прожитого у злі? А чи не думаєте ви, що цей останній акт віри та каяття може означати, що у ваше зовнішнє життя, яке підійшло до свого кінця, нарешті прориваються почуття доброти й любові, які нуртували у вашому внутрішньому житті, придавлені важким тягарем злочинів? І чи не всі ми, абсолютно всі, маємо такі почуття, бо без них не може бути людини? Атож, бідолашні люди, повірмо, що всі ми добрі.