Мигель Унамуно - Життя Дон Кіхота і Санчо

Та водночас, спостерігаючи, як зі зла виникає добро — бо, зрештою, можна вважати добром, нехай і скороминущим, правило справедливого розподілу награбованого — ми можемо легко переконатися в тому, що воно має в ньому своє коріння, або, інакше кажучи, і зло, і добро можна вважати двома гранями однієї фігури. Війна призводить до миру, а з організованого грабунку виникає закон покарання за грабунок. Суспільство має визнати свої злочини для того, щоб їх позбутися, і щоб ті, хто їх чинить, розкаялися в них. І хіба почуття такого розкаяння не властиве кожному з членів будь-якого суспільства? Безперечно, властиве, і сам факт такого соціального каяття є головною рушійною силою будь-якого прогресу. Вельми ймовірно, що нас спонукає бути добрими й справедливими до інших членів нашого суспільства якесь неясне відчуття того, що саме суспільство погане й несправедливе; колективне каяття військових формувань, можливо, є тим самим почуттям, яке спонукає їх обмінюватися послугами між собою, а іноді й надавати допомогу переможеному супротивникові. Знаючи про непривабливі сторони свого фаху, зберігали вірність один одному і товариші Роке.

Цей дуже важливий епізод із Роке Ґінартом перебуває в тісному зв’язку із суттю всієї історії Дон Кіхота. Водночас він віддзеркалює культ розбійництва, дуже поширений у народі і який ніколи не стирався в колективній свідомості нашої Іспанії. Ґінарт був попередником багатьох великодушних бандитів, чиїми подвигами, завдяки папірцям із надрукованими віршами та мандрівним співцям, завжди захоплювався наш народ: Дієґо Корріентеса [114] Дієґо Корріентес (Diego Corrientes, 1757–1781) — шляхетний розбійник, чий образ з’являється у творах багатьох іспанських поетів-романтиків. , якого називали великодушним розбійником із великої літери; вродливого Франсіско Естебана [115] Вродливий Франсіско Естебан (el guapo Francisco Esteban de Castro) з Люсени (провінція Кордова) — благородний бандит, герой відомого андалузького романсу. ; Хосе Марії [116] Хосе Марія (José María) — шляхетний розбійник, який набув популярності в Іспанії протягом 1830–1840 років, персонаж народних романсів і дешевих книжечок. , короля Сьєрри-Морени; ґаучо Хуана Морейри [117] Ґаучо Хуан Морейра — герой однойменного роману аргентинського письменника Едуардо Ґутьєрреса (Eduardo Gutiérrez, 1851–1889). , який жив у далекій Аргентині, й багатьох інших, чиїм заступником на небі нашого народу є святий Дімас.

Коли розп’яли на хресті Нашого Господа Ісуса Христа, один із розбійників, що були розіпнуті поруч, сказав Йому зневажливо: «“Чи Ти не Христос? То спаси Себе й нас!” Тоді обізвався другий розбійник і докірливо мовив першому: “Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на те саме засуджений?” “Але ми справедливо засуджені, і належну заплату за вчинки свої беремо, Цей же жадного зла не вчинив”. І сказав до Ісуса: “Спогадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє!” І промовив до нього Ісус: “Поправді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю!”» (Луки XXIII, 39–43).

Ніде більше в Євангелії ми не знаходимо такого твердого запевнення «ти будеш зо Мною в раю», такої твердої обіцянки дарувати спасіння. Лише раз дає таку обіцянку Христос, і Він дає її розбійникові у хвилину смерті. Й отак канонізувавши того розбійника, Він канонізує смирення нашого розбійництва. І чому Христос надає таку перевагу розбійникам, тоді як Він осудив із такою суворістю багатьох книжників та фарисеїв, людей дуже шанованих згідно з законом? Бо ті самі вважали себе праведниками, як той фарисей із притчі, а от розбійник, як і митар із тієї самої притчі, визнав свою провину. Христос винагородив його за смирення. Розбійник визнав себе винним і повірив у Христа.

Ніхто так не дратує народ, як Катон, котрий вважає себе праведником і начебто каже: дивіться на мене й навчайтеся, як треба жити, щоби здобути високі почесті й шану. Роке Ґінарт, навпаки, не вихваляв себе, а признався Дон Кіхотові, що він живе життям дивним і небезпечним, тривожним і неспокійним. «Мене на те порушила невситима жадоба помсти», — сказав він і додав: «І як одна хлань тягне до себе другу, а один гріх другий гріх, так усі мої мстиві вчинки до того сплелися, що я вже мщуся не лише за себе, а й за інших. Одначе Бог милостив: хоть я й заплутався в лабіринті мого сум’яття, та не трачу надії виборсатись і прибитись до безпечної гавані». Це ніби відлуння молитви святого Дімаса. І нам також здається, ніби ми чуємо слова святого Павла: «Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню… Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерти?» (До Римлян VII, 19, 24).