Мигель Унамуно - Життя Дон Кіхота і Санчо

Тож наш ідальґо був убогий, «статури був міцної, із себе худий, з лиця сухорлявий, зорі не засипляв і дуже кохався в полюванні». З цього випливає, що він був наділений холеричним темпераментом, у якому домінували палка неврівноваженість і суха стриманість, і хто прочитає вже цитований «Огляд талантів, які годяться для наук» д-ра дона Хуана Уарте, що присвятив цей трактат Його Величності королю дону Філіпу Другому [21] Філіп II Габсбурґ, або Філіп Розсудливий (Felipe II, Felipe el Prudente, 1527–1598), — король Іспанії (1556–1598) і Португалії (1580–1598). , той переконається в тому, який точний портрет Дон Кіхота малює цей талановитий лікар, коли описує палкі й сухі темпераменти. Таким самим темпераментом був наділений і кабальєро Христа Іньїґо де Лойола [22] Ігнатій (баскською мовою — Іньїґо) де Лойола (Ignacio de Loyola, 1491–1556) — засновник Товариства Ісуса (орден єзуїтів, 1534), канонізований Римо-Католицькою Церквою 1622 року. Автор статуту Товариства, а також трактату «Духовні вправи» (Exercitia espiritualia, 1548). , про якого нам доведеться багато тут говорити і про якого отець Педро де Ріваденейра [23] Я називаю його «отцем», аби не відступати від звичаю або від того зловживання словом, що є надто поширеним у подібних випадках, хоча добре пам’ятаю, як Христос сказав: «І не називайте нікого отцем на землі, бо один вам Отець, що на небі» [тут і далі в українському виданні біблійний текст цит. за пер. Івана Огієнка]; див. Матвія 23. 9 ( прим. автора ). в V розділі V книги «Житія», яке він про нього написав, розповідає нам, що той мав палку натуру й легко збуджувався, хоч і вмів швидко долати гнів, зберігаючи в собі ту «енергію та силу, які він зазвичай зі собою приносить і яких потребував, щоб виконувати свої нагальні завдання». І немає нічого дивного в тому, що Лойола був наділений тим самим темпераментом, що й Дон Кіхот, бо свого часу він служив у війську й був наділений рисами командира. І навіть у найдрібніших деталях Ріваденейра показував, ким Лойола був, бо, говорячи про його статуру та манеру триматися у XVIII розділі книги IV, уже цитований нами отець, його історик, розповідає, що лоб у нього був широкий і без жодної зморшки, що разом із лисиною надавало йому вельми статечного вигляду. Це відповідає четвертій характеристиці, яку дон Уарте вважає доказом того, що Дон Кіхот мав військовий розум. Ідеться про лису голову, яка «про це свідчить щонайочевидніше», каже він, додаючи: «Бо ця відмінність у спроможностях уяви розміщена в передній частині голови, як і всі інші властивості розуму, а надмірний жар припікає шкіру на голові й у такий спосіб перекриває шляхи, якими пробиваються назовні волосинки. Крім того, матерія, що їх породжує, на думку лікарів, — це екскременти, які виділяє мозок, погодувавшись, а коли там палахкотить великий вогонь, то вони згорають, і тому бракує тієї матерії, з якої можуть прорости волосинки». Звідси я роблю висновок, хоч ретельність історика Дон Кіхота про це нам і не говорить, що цей останній також мав широкий лоб без жодної зморшки й, крім того, мав лису голову.

Дон Кіхот дуже любив полювання, під час якого люди навчаються військової вправності та військових хитрощів, і в гонитві за зайцями та куріпками він обійшов та оббігав усі околиці свого села, завжди сам-один під гладеньким і синім склепінням свого ламанчського неба.

Він був убогий і не мав чого робити. Він не мав чого робити більшу частину року. А немає у світі нічого цікавішого, аніж убогість у бездіяльності. Убогість спонукала його любити життя, захищаючи від будь-якого пересичення й годуючи надіями, а бездіяльність, певно, спонукала думати про життя нескінченне, про життя, сповнене тривог. Скільки разів, либонь, мріялося йому під час вранішніх виправ на полювання, як його ім’я полетить над цими безкраїми рівнинами і кружлятиме навколо всіх людських осель, і дзвенітиме над обширами землі та неозорістю віків! Амбітні мрії наповнювали палким хвилюванням його бездіяльну вбогість, а що вона не знала радощів реального життя, то втішала себе примарними надіями на нескінченну радість безсмертя.

У ті сорок із лишком років свого нікому не відомого життя, бо вік нашого ідальґо наближався до півсотні років, коли він учинив діяння, які зробили його ім’я безсмертним, у ті сорок із лишком років, щó він робив, окрім полювання та порядкування у своєму маєтку? Якими спогляданнями годувалася його душа протягом тривалих годин його повільного життя? Бо він був натурою споглядальною, адже тільки натури, схильні до споглядання, спроможні підготувати себе до таких діянь, до яких готував себе він.