Мигель Унамуно - Життя Дон Кіхота і Санчо

Не збереглося жодних свідчень про його походження, народження, дитинство та юність — жодні спогади про це не дійшли до нас ані в переказах усної традиції, ні в якихось письмових документах, а якщо вони колись і були, то давно загубилися або лежать десь поховані під грубим шаром вікової пилюки. Ми не знаємо, чи виявляв він ознаки свого безстрашного й героїчного духу вже з раннього дитинства, — на зразок тих святих, які були святими від самого свого народження, відмовляючись смоктати цицьку п’ятницями та в інші дні посту, щоб умертвити свою плоть і подати добрий приклад.

Щодо свого походження, то він сам сказав про себе в розмові з Санчо, коли обидва, здобувши шолом Мамбріна, вирушили в наступний похід, що він «вроджений гідальго знакомитого дому» [19] Тут і далі цитується (а також подається ймення персонажів) за виданням: Сервантес Сааведра, Мігель де. Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі: Роман / Пер. з ісп. Миколи Лукаша; розділи XXI–XXXV, LXI–LXXIV — пер. Анатоля Перепаді. — Київ: Видавництво «Дніпро», 2005. — 704 с. і має «неабиякі статки-маєтки і право на п’ятсот сольдів вири», що він не походить з королів, а проте, якби доручити якомусь мудрому чоловікові написати його історію, той зміг би вишикувати його предків у такому порядку, що він би виявився одним із далеких праправнуків короля. І, зрештою, немає таких людей шляхетного походження, чий родовід, якщо простежити його достатньо далеко, не походив би від королів чи від монархів, скинутих із престолу. Але родовід нашого героя не простежувався в минуле. Родовід нашого героя починається з нього.

Викликає, однак, подив те, як старанні дослідники, що доклали стількох зусиль, аби прояснити житіє та чудеса нашого Кабальєро, так і не знайшли жодних слідів його родоводу, а тим паче, — якщо взяти до уваги той факт, якої ваги ми надаємо походженню у визначенні людської долі. Чому не зробив цього Сервантес, нас не має дивувати, бо він у кінцевому підсумку вірив у те, що кожен є сином своїх діянь, а його діяння залежать од того, як він живе і трудиться; але той факт, що цього не роблять оті доскіпливі мудрагелі, котрі не можуть пояснити генія свого героя, допоки не розкопають, від якої хвороби страждав його батько — подагри чи хронічного катару, допоки не з’ясують, мав він обидва ока чи був одноокий, мене надзвичайно дивує, і я пояснюю це тільки існуванням веселої й водночас дуже прикрої віри в те, що Дон Кіхот — істота вигадана й фантастична, начебто така дивовижна постать і справді могла народитися лише з людської фантазії.

Наш ідальґо з’являється перед нами, коли років йому вже «до п’ятдесятка добиралося», ми бачимо його в маленькому селі у провінції Ламанча, де він скромно задовольнявся ольєю, в якій була «частіше яловичина, ніж баранина», а на вечерю у нього була «салатка м’ясна, суботами “бите-різане” (тобто яєшня з салом), п’ятницями сочевиця, неділями ще якесь голуб’ятко на додачу, — і все це поглинало три чверті його прибутків. Решта йшла на камізелю з дорогої саєти, оксамитні штани й пантофлі про свято; про будень малась одежа з домашнього роблива…» Отже, три чверті від своїх прибутків він витрачав на прогодування, а ще одну чверть — на вдягання. Тобто це був ідальґо незаможний, навіть, можна сказати, ідальґо вбогий, проте з тих, які «мають списа на ратищі».

Отже, він був ідальґо вбогий, та, попри це, він був сином достатку, бо, як повідомляє його сучасник, д-р дон Хуан Уарте [20] Хуан Уарте (Juan Huarte, бл. 1530–1591) — іспанський лікар і філософ, автор трактату «Огляд талантів, які годяться для наук» («Examen de ingenios para las ciensias…», 1575), у якому він обґрунтовував залежність інтелекту від темпераменту. в шістнадцятому розділі свого трактату «Огляд талантів, які годяться для наук», «згідно з правилами метричного запису, ідальґо означає “син достатку”»; і якщо йдеться про достаток суто земного характеру, то це неправда, бо існує безліч ідальґо; але якщо йдеться про той достаток, який ми називаємо доблестю, то це якраз про нього. І наш герой був сином саме такого достатку.

У якомусь розумінні бідність нашого ідальґо вплинула на весь перебіг його життя, бо ж так само з бідності його народу бризкає фонтан його пороків і заразом фонтан його доблестей. Земля, з якої годувався Дон Кіхот, — це земля вбога, земля так обдерта віковими зливами, що повсюди з неї стримлять її гранітні нутрощі. Досить подивитись, як узимку струменять її річки, затиснуті вздовж своїх русел урвищами, ущелинами та проваллями, несучи до моря у каламутних водах багаті поживними речовинами ґрунти, з яких на цій землі мала б прорости щедра зелень. І ця вбогість ґрунту перетворила людей, що на ньому живуть, на кочовиків, бо їм доводилося або шукати собі хліба у далеких краях, або мандрувати зі своїми вівцями, що давали їм засоби до прожитку, з пасовища на пасовище. Наш ідальґо, певно, спостерігав рік за роком, як мандрували повз його маєток вівчарі зі своїми мериносовими вівцями, не маючи свого даху над головою і вкладаючись спати там, куди принесуть їх ноги; він бачив їх, і їхній мандрівний спосіб життя, певно, не раз навіював йому бажання вирушити в далекий світ, на нові незвідані землі.