Ернест Хемінгуей: Райський сад

Усе йшло чудово, вони були по-справжньому щасливі, і він раніше й не уявляв собі, що можна так палко кохати когось, забувши про все на світі, наче нічого іншого й не існує. Коли він одружувався, його турбувало чимало своїх проблем, але тут він ні про що те не думав: ні про свою письменницьку працю, ні про будь-які інші справи,— а тільки про життя з цією дівчиною, яку він покохав і одружився з нею, і його більш не навідувало оте раптове болісне витвереження, що раніше завжди наставало після близькості із жінкою. Воно минуло без сліду. Тепер після любощів вони їли, пили й знов лягали в ліжко. То був дуже простий світ, але ні в якому іншому Девід не почував себе таким щасливим. Він гадав, що те саме відбувається й з нею, і так вона, власне, й поводилась, аж ось виявляється, що вона надумала змінитись і піднести йому якийсь сюрприз. Та, може, це буде зміна ще на краще і приємний сюрприз. А тим часом він пив свій fine á l'eau , читав місцеву газету й чекав не знати чого, хоч би що воно там було.

Це вперше, відколи вони вирушили у весільну подорож, він дозволив собі випити коньяку чи віскі за її відсутності. Але він тепер не працював, а його єдиним правилом щодо випивки було не пити перед роботою й під час роботи. Звісно, добре б знов узятися до праці, та він добре знав, що незабаром дійде і до цього, а поки що треба не забувати поступатися власними бажаннями і якомога ясніше давати їй зрозуміти, що ті години вимушеної самотності гідні жалю й що він аж ніяк не пишається цим. Він був певен, що вона сприйме все як належить і знайде чим заповнити той час, але поки між ними велося отак, як тепер, йому й самому прикро було думати про те, щоб знов засісти за роботу. Та й не міг він, звісно, зробити цього без тверезого погляду на речі, і тепер його цікавило, чи розуміє це вона й чи не тому саме подалась оце кудись у пошуках чогось більшого, ніж вони мали досі, по щось нове, чого ніщо не зможе здолати. Але що воно може бути? Ніщо не здатне зв'язати їх міцніше, ніж вони зв'язані тепер, і то без ніякого поганого осаду опісля. Все, що вони відчувають, це щастя, взаємне кохання, а потім голод, насичення — і знову все спочатку.

Він побачив, що вже допив свій fine á l'eau й що день уже хилиться до вечора. Тоді замовив ще чарку й спробував зосередитися на газеті. Але газета не цікавила його, як звичайно, і він сидів та дивився на море й важко нависле над ним надвечірнє сонце, коли це почув, як до кафе зайшла вона і мовила своїм горловим голосом:

— Привіт, любий.

А тоді швидко підійшла до столика, сіла, задерла підборіддя й подивилася на чоловіка усміхненими очима на золотавому від засмаги обличчі з ледь помітним ластовинням. Волосся її було коротко, по-хлоп'ячому, підстрижене. Обчикрижене без жалю. Зачесане назад, зверху воно лежало звичайною важкою хвилею, але з боків було геть обстрижене, так що відкрилися зграбні, прилеглі до голови вуха, а внизу темний край волосся гладенько сходив нанівець і тягся назад до потилиці.

Вона повернула голову, випнула груди й сказала:

— Поцілуй мене, будь ласка.

Він поцілував її, подивився на її обличчя, на підстрижене волосся і знов поцілував.

— Тобі подобається? Помацай, яке гладеньке. Помацай на потилиці.

Він помацав на потилиці.

— А тепер збоку, на скронях. Проведи пальцями вгору... Ось бачиш. Оце і є мій сюрприз. Я дівчина. Але тепер я також і хлопець і можу робити все, все, все, що захочу.

— Сідай отут, ближче,— сказав він.— То чого ти хочеш, братику?

— О, дякую,— відказала вона.— Я питиму те саме, що й ти. Тепер ти розумієш, чому це небезпечно, еге ж?

— Так. Розумію.

— Хіба я не молодець, що зробила це?

— Може, й так.

— Ніяких «може». Так і є. Я добре подумала. І все обміркувала. Чому ми маємо жити за чужими приписами? Ми — це ми.

— Нам і досі було добре, і я не почував себе зв'язаним ніякими приписами.

— Зроби ласку, погладь мене ще.

Він погладив і поцілував її.

— Ой, який ти милий,— мовила вона.— І тобі подобається так. Я ж відчуваю це і можу сказати напевне. Можеш не виявляти захвату. Хай спершу тільки подобається.

— Мені подобається,— сказав він.— У тебе дуже гарна форма голови, і ця коротка стрижка напрочуд пасує до твоїх чарівних вилиць.

— А з боків хіба не гарно? — запитала вона.— Це ж тобі не якась там підробка. Це достеменна хлоп'яча стрижка, і не в кожному салоні краси таку зроблять.

— Хто тебе підстриг?

— Перукар в Ег-Морті. Той, що минулого тижня підстригав і тебе. Ти тоді пояснив йому, як тебе стригти, і я сказала, щоб він підстриг мене точнісінько так само. Він повівся дуже ґречно й анітрохи не здивувався. І зовсім не сприйняв це як щось неподобне. Тільки перепитав: «Точнісінько так само?» А я сказала: «Точнісінько так». Ну, це щось важить для тебе, Девіде?