Тарас Мельничук - Коррида. Монолог бика (за Хемінгуеєм)

Піниться

сонцем

чаша арени,

Амфітеатру

млин

гуде...

Червоні плащі...

Пікадори...

сирени...

І криком

юрби

розколотий

день...

...У чорнім

загоні —

чорні

бики:

Андалузька

коридна

еліта.

Щоб бик

бику

не пробив

боки —

Бики

в одиночних

клітях.

У кожного

стійло

своє

і ланцюг,

І роги, —

само собою.

У бичому тілі —

бичачий дух:

Життя

не віддасть

без бою,

Матадор

убиває

за гроші,

А бик

матадора —

за так.

Матадора

виносять

на ношах

Бравурній

музиці

в такт,

А бик —

не король,

не вельможа:

З арени

бика

волочать,

зачепивши

ребром

за гак...

...Душно бикам

у тісному патіо,

Нападає то буйність

на них,

то свербіж,

А найдужче

свербить

між лопатками,

Де з червоною

рукояткою

З хрустом

ввійде

бандерильї ніж.

Бик

перед боєм

грюкає

в граніти,

Водить

тривожно

ніздрями.

Раптом стихне

немов перед стратою,

І рожеві

грати

облизує...

...Коні

по колу

летять

галопом,

Плащі

лопочуть

немов вогні...

Оплески —

крил

лебединих

лопіт

(Коли гримне

постріл

у тишині)...

Летять

пікадори —

червоні ріки...

В оранжевім сяйві

жде матадор...

Випускайте

скоріше

мене

із кліті

На бойню оцю,

на кривавий торг!..

І ось я,

нагнувшись,

вискакую

з стайні,

Вдихнувши

ніздрями

волю

востаннє —

Вганяю

роги

в здиблений

світ.

Каудрілья

дражнить:

— Іо—у!

Торо!..

Томар!..

Червоні

плащі

вітрилять,

А мені

здається:

до хмар

Кров

землю

закрила...

Пікадор

на коні

наступає,

Гарцює...

влучить —

чи ні?..

Крок...

і ще крок! —

між лопаток

Піка

застряла

в мені...

Черлені

черлені

ружі

За мною

по всій

арені...

Забери

свою піку,

друже,

І тікай

від мене!..

Не тікає...

не хоче...

чатує...

Коня

білогривого

шпорить.

А в мені

жили

роздулись:

Рятуйте

і мене,

і його

на цім полі!..

Піниться кров'ю

чаша арени,

Амфітеатру

кратер

гуде...

Малинові

мантії...

шпаги...

сирени,

І ревом

юрби

розпоротий день...

Б'ють крила,

б'ють крила

Мене по очах —

Криваві

крила

землі...

Я став...

Я завмер...

Я ноги розчах...

Я впав

на коліна...

Встаю

із колін...

І ріг моїх

гострий

широкий

розмах —

Пікадору

летить

навздогін...

Стальним

наконечником

піки

Він карк мені

розпоров...

Я кинувся

на нього

з риком —

Й змішалася

кров чоловіка —

Й моя

чорнобича

кров.

Я важко

поводжу

боками,

Наосліп

іду

навмання...

Я кров'ю,

я кров'ю

стікаю,—

Візьміть

з-перед мене

коня!..

Не беруть...

махають

руками...

Піки...

Плащі...

Метушня...

Стрибок —

і білого,

наче камінь,

Підняв я

на роги

коня...

Смертельне

ржання...

рев!

Реве

божевільна

юрба...

Я б'ю

головою

в бар'єр —

Кров

на губах...

Поки

кінь

конав

на піску,

Поки

тягли його

в коридор,

Прозвучало

врочисте,

мов культ:

— Тор-ре-а-дор!..

Він шпагу

блискучу

із піхов

За ефес

малиновий

вийняв...

Я дивився...

Я важко

дихав...

І злипались

від крові

вії...

Я думав,

що все

скінчилось,

Що я

іще буду

жити...

А кров

із мене

сичить,

Й звисає

з боків

сухожилля...

Світ

мені скособочився —

Кров'ю

заюшений

світ.

Та,

бик,

я знову

набичивсь —

Й ступив

на пісок,

як на лід...

Затріщали,

ламаючись,

ратиці.

Матадоре!

Кинь

муляти

вогонь;

З биками

не можна

гратися:

Ще побачимо,

хто — кого!..

...Бичі

вже не ляскають,

Шпори

не дзвонять...

Бриль

матадора

широкий, мов степ...

Під оплески

дикі

і крики червоні —

Матадор

викомарює

танець костей.

Я кинувсь на нього,

рогами крутнув:

Я цілив йому

у серце,

І хай не сягнув —

та я вільно дихнув

А він — чортихається

і плюється.

Він хоче,

щоб я

опустив свою голову,—

І він цього хоче —

і жде цього люд...

Я кров'ю стік,

я став, як олово:

Читать дальше