Ернест Хемінгуей - Десь у Мічігані

Джім Гілмор приїхав до Гортонової Бухти з Канади й відкупив кузню в старого Гортона. Джім був невисокий на зріст, чорнявий, мав великі вуса й великі руки. Він добре підковував коней, проте зовсім не скидався на коваля, навіть і в шкіряному фартусі. Мешкав він там-таки над кузнею, а столувався у Д. Дж. Сміта.

Ліз Коутс працювала у Смітів служницею. Місіс Сміт, опасиста й дуже охайна жінка, часто казала, що такої чистьохи, як Ліз Коутс, вона ще зроду не бачила. Ліз мала гарні ноги, завжди носила чисті бавовняні фартушки, і, як помітив Джім, волосся її завжди було гладенько зачесане на потилицю. Йому подобалося обличчя Ліз, бо воно було незмінно веселе, проте думати про неї він ніколи не думав.

А от він подобався Ліз страшенно, їй подобалося дивитись, як він виходить із кузні, й вона часто ставала в кухонних дверях і виглядала, коли він з'явиться на дорозі, їй подобалися його вуса. Подобалися його білі зуби, коли він усміхався. Дуже подобалося їй і те, що він зовсім не схожий на коваля. І те, що він так подобається містерові й місіс Смітам. А якось, коли Джім умивався над рукомийником надворі, вона спіймала себе на думці, що їй подобається чорне волосся в нього на руках і те, які вони білі там, де їх не торкнулася засмага. І аж самій чудно стало, що їй таке подобається.

Селище Гортонова Бухта налічувало з півдесятка будинків при головній дорозі між Бойн-Сіті й Шарлевоєм. В ньому були крамниця, поштова контора з високим ґанком, перед яким майже завжди стояв чийсь фургон; а поза тим — будинки Сміта, Строуда, Діллворта, Гортона й Ван Гузена. Будинки стояли серед гаю, в затінку великих в'язів, а дорога була геть піскувата. Обабіч неї розлягалися фермерські лани й ліси. Трохи віддалік при дорозі була методистська церква, а з другого краю селища — парафіяльна школа. Кузня, пофарбована в червоне, стояла навпроти школи.

Крута піскувата дорога збігала з порослого лісом пагорба до затоки. Із кухонних дверей Смітового будинку було видно ліс, Що спускався до озера, і протилежний берег затоки. Весною і влітку там був дуже гарний краєвид: затока голуба й блискуча, а ген за мисом, на озері, — білі баранці на хвилях, знятих вітром, що віяв з Шарлевоя і озера Мічіган. Із кухонних дверей Смітового будинку Ліз бачила вдалині на озері баржі з рудою, що йшли до Бойн-Сіті. Коли вона дивилась на них, вони мовби й не рухалися зовсім, та досить було повернутись до кухні й витерти кілька тарілок, а тоді знову вийти на поріг, як їх уже й не видно було за мисом.

Тепер Ліз весь час думала про Джіма Гілмора. А він начебто й не зважав на неї. Розмовляв собі з Д. Дж. Смітом про ковальські справи, про республіканську партію та Джеймса Блейна. А ввечері сідав біля лампи у вітальні й читав «Толідський вісник» чи гранд-рапідську газету або ж брав ості й ішов зі Смітом бити рибу на ліхтар.

Восени Джім, Сміт і Чарлі Ваймен спорядили фургон, узяли намет, харчів, сокири, рушниці, двох собак і вирушили полювати оленів у соснових лісах за Вандербілтом. Цілих чотири дні перед тим Ліз і місіс Сміт куховарили, готуючи для них усілякі наїдки. Ліз дуже хотіла зробити щось особливе для Джіма, але врешті нічого не зробила, бо побоялася попросити в місіс Сміт яєць та борошна, а купити сама теж побоялася, щоб місіс Сміт не побачила, як вона щось там готує. І хоч місіс Сміт нічого не сказала б, Ліз усе-таки побоялася.

— Весь той час, поки Джім був на полюванні, Ліз думала про нього, їй стало так тоскно без нього, що просто жах. Вночі вона майже не спала, бо все думала про Джіма, але, як виявилось, і думати про нього було приємно. Коли вона давала волю своїм думкам, їй легшало на душі. А ніч перед тим, як мисливці мали повернутися, вона й зовсім не спала чи принаймні так їй здалося, бо все в неї змішалось: і коли їй снилося, що вона не спить, і коли вона не спала насправді.

Коли вона вгледіла на дорозі фургон, їй стало млосно й якось аж наче недобре всередині, їй не терпілося швидше побачити Джіма, здавалося: нехай він тільки приїде — і все буде добре. Фургон спинився надворі під великим в'язом, і місіс Сміт та Ліз вийшли до нього. Всі троє чоловіків обросли бородами, а в задку фургона лежали три впольованих олені, і їхні закляклі тендітні ноги стриміли над краєм фургона. Місіс Сміт поцілувала чоловіка, а він міцно обняв її. Джім сказав: «Привіт, Ліз!» — і широко всміхнувся. Ліз не знала достеменно, щ6 станеться, коли приїде Джім, але була певна: щось має статися. Та нічого не сталося. Просто чоловіки повернулись додому, ото й тільки. Джім стягнув з оленів веретяні мішки, і Ліз подивилася на здобич. Один був великий самець. Джім насилу витяг з фургона його закляклу тушу.