Iван Карпенко-Карий - Мартин Боруля

Входе Палажка.

Мати! Вони, певне, не знають нiчого… Мамо!

Палажка. Чого, дитино моя?

Марися. Що в нас робиться? Чом батько вiд Миколи старостiв не прийняли? Я ж вам давно казала, що люблю його, що вiн буде мене сватать, i ви самi тому радiли…

Палажка. Ох, дитино моя! Не пристало тобi тепер iти за Миколу. Батько каже, що ми в дворяне вийшли - панами стали, а Микола не дворянин i через те нерiвня тобi.

Марися. Нерiвня?.. Боже мiй! А хто ж нам рiвня? Хiба хочете, щоб я дiвкою посивiла?

Палажка. Не журись, дочко, не посивiєш - жених є… гарний… i чин має.

Марися. Є?! Хто?

Палажка. Отой судейський, що приїздив до нас з Стьопою на маслянiй… Ти йому уподобалась… Пам'ятаєш? Що грав на гитарi i спiвав… Чин великий на ньому… ростиратор, либонь…

Марися. Мамо, голубко моя! Я вже давно люблю Миколу, а того судейського тiлько раз бачила, не знаю його - i знать не хочу.

Палажка. Ох, не завдавай же i менi жалю! У мене у самої серце болить за Миколою, я сама його люблю… та що ж нам робить, що нам робить, коли тепер не приходиться тебе за простого вiддать, бо ми в дворяне вийшли.

Марися. Мамо! Жили ж ми перше без дворянства, i всi були щасливi!.. Нащо ж дворянство нам здалося, коли воно горе приносе? Коли через нього ви хочете мене нещасною зробить, занапастить мiй вiк молодий!.. Мамо! Я ж ваша кров, - не губiть мене, вiддайте замiж за Миколу. Я не хочу буть дворянкою! Краще жить на свiтi щасливим мужиком, нiж нещасним паном, - це всяке знає!..

Палажка. Правда твоя! Ох, правда, моя добра ти, моя розумна дитино!.. Ти побалакала зо мною-i в мене наче полуда з очей упала. Сама бачу, що дворянство нам бiду робе. А почну батьковi казать, щоб не видумував нiчого, щоб жив по-старовинi, - то закричить, затопа ногами, почне читать менi якiсь бумаги про дворянство, затуркає мене, чагиркає, зiб'є з пантелику, i я думаю: може, ми й справдi вже дворяне, - i починаю по-панськи привчаться, i самiй тодi хочеться тебе за благородного вiддать замiж!.. Тепер не знаю, шд й казатi, що i робить, вимучилась зовсiм i одурiла. От вже другий день ходжу до Сидоровички, вчуся дворянським звичаям, щоб прийнять жениха, бо вiн сьогодня i приїде.

Марися. Сьогодня?! Мамо! Уговорiть же татка, щоб не губили мене!

Палажка. Ох, не можу, дочко, не можу, тiлько посваримось, дитино моя, а товку не буде! Ще й поб'ємось на старiсть, бо вже два рази мало-мало не бились…

За коном голос Мартина: "Сюди, сюди, помалу тiлько!"

Батько iде!.. Ходiм звiдцiля. (Пiшла.)

Марися. Що менi робить?.. Ще батьковi упаду в ноги… (Пiшла.)

Мартин, а за ним хлопець вносить п'яльця; потiм Марися.

Мартин. Отут, хлопче, постав та й iди собi.

Хлопець ставить п'яльця на мiсто i виходить.

П'яльця! I нехитра штука, а зараз красу господi придали. Якось аж веселiше горниця дивиться. Нехай Марися вчиться. Сидоровичка обiщала показать, спасибi їй. От i благородна кума в пригодi стала! Кумiв завше треба вибирать значних i благородних! А як, бог дасть, Марися вийде замiж, то первого онука он як охрестю: кумом вiзьму, полковника Лясковського, а за куму - генеральшу Яловську.

Входе Марися i пада йому в ноги.

Що це?!

Марися. Не губiть мене, не топiть мене - я у вас одна!

Мартин. Ото господи, як злякала, аж ноги затрусились… Встань! Чого тобi?

Марися. Не вiддавайте мене замiж за того жениха, що приїде з города, - я його не люблю, я за нього не хочу…

Мартин. Як?! За благородного чоловiка не хочеш? За кого ж тебе тодi вiддать?

Марися. Вiддайте мене за Миколу.

Мартин. Свiт навиворiт. Панночцi - мужика забажалось!.. Не смiй менi про це й заїкаться!

Марися. Я люблю Миколу, i вiн мене любить, ми будемо щасливi…

Мартин. Що то за слово таке - любить? Кажи менi, що то за слово таке?.. Га? Що воно означа: чина чи дворянство?

Марися. Я не вмiю розказать… Я…

Мартин. Видумка! Витребеньки! Баб'ячi химерики! Чина, дворянство треба любить, а другої любовi нема на свiтi!..

Марися. Я собi смерть заподiю, коли…

Мартин. Не сердь мене, бо я порву на собi всю одежу!.. Чуєш?.. Здурiла дiвка, ще й не розглядiла добре благородного жениха, а вже ерегується! Та жених такий, що хоч би яка панночка, то з охотою пiшла б за нього, - от приїде, то побачиш!.. А про Миколу i не думай! Та я скорiще вб'ю тебе, нiж вiддам за мужика; я тебе з дому вижену, я тебе!.. Та я не знаю, що зроблю!.. От дiтки! Ти для них пiклуєшся, побиваєшся, з шкури лiзеш, а вони, замiсть дяки, серце тобi надвоє роздирають! Мало менi муки з Красовським i так, та ще тебе вiддам за мужика, щоб вiн зуби скалив?.. Iди! Жених, може, вже з гори з'їжджає… Iди одягнися менi у нове плаття, а цих речей щоб я бiльше не чув!