Гі Мопассан: Твори. Том 1

Анрі-Рене-Альбер-Гі де Мопассан народився в одному з невеличких містечок Нормандії в родині, пращури якої, за визначенням французького вченого Жоржа Дюбоза, були «звичайними буржуа». Від батька Гюстава-Альбера де Мопассана він успадкував здоровий глузд, певну долю практицизму, вміння досягати поставленої мети і могутню статуру, а від матері, Лори Ле Пуатвен, — витонченість почуттів, вразливу душу, любов до літератури і рідної мови, а також певну психічну неврівноваженість.

Дитинство маленького Гі проминуло серед природи в нормандському містечку Етрета, що мальовничо розкинулося на узбережжі протоки Ла-Манш. Разом із своїм молодшим братом Ерве і сільськими хлопчаками він бігав околицями, вирушав з рибалками на шхунах у відкрите море. Кмітливий і веселий, юний Гі уважно слухав численні, часом драматичні історії та місцеві легенди, що їх розповідали своєю неповторною мовою його дорослі друзі — нормандські моряки і рибалки. Проте ці щасливі дитячі роки були затьмарені незгодами між батьками. Ці незгоди у 1860 році закінчилися повним розривом. До кінця життя Мопассан підтримував добрі стосунки з батьком, але справжнім другом і першим його літературним наставником була мати. Вже навіть ставши відомим письменником, Мопассан радився з нею і обговорював сюжети своїх майбутніх творів.

Вчитися молодий Мопассан почав у паризькому ліцеї «Наполеон», та незабаром мати забрала його звідти й віддала до монастирської школи містечка Івто, що залишила в ньому огиду до релігії на все життя. Виключений за негідну поведінку, Мопассан довершив середню освіту в руанському ліцеї, де по-справжньому захопився літературою. Під впливом викладача, поета парнаської школи Луї Буйле він зробив свої перші кроки в поезії. Незабаром Луї Буйле познайомив юнака зі своїм другом Гюставом Флобером.

Після закінчення ліцею у 1869 році Мопассан вступив на факультет права Паризького університету, але з початком французько-прусської війни був мобілізований до армії. Йому так і не пощастило здобути вищу освіту. У повоєнні роки через нестатки Мопассан був змушений служити дрібним чиновником у Морському міністерстві, куди його влаштував батько. Задушлива атмосфера підлабузництва, неприхованих заздрощів і кар’єризму, що панувала серед його колег, викликала в письменника відразу до казенщини та канцелярії.

Матеріальне становище Мопассана було в цей час дуже важким. За допомогою Г. Флобера йому пощастило перейти до Міністерства освіти. Під керівництвом суворого й вимогливого старшого друга він і дат напружено працював — писав вірші, пробував свої сили в драматургії. Глядачі схвально прийняли його одноактні вистави «Репетиція» (1876), «Стародавня історія» (1879), жартівливу п’єсу «Пелюстка Троянди або Турецька фортеця» (1877), лише романтична драма у віршах «Зрада герцогині де Рюн» не була поцінована глядачами. У 1875 році таємно від Флобера він надрукував свою першу новелу «Рука трупа», а наступного року, вже за його згодою, — поему «На березі річки». Крім того, молодий літератор почав писати соціально-політичні статті і нариси для ряду паризький газет. За десять років, з 1876 по 1886, він надрукував понад 400 публіцистичних творів, з них майже половина до цього часу не перевидана.

Велике значення для Мопассана мало знайомство з Емілем Золя, який об’єднав навколо себе невеличку групу молодих письменників. За його пропозицією кожен із них написав по одній антивоєнній новелі. 1880 року з'явилася збірка «Вечори в Медалі», до неї увійшли оповідання. Е. Золя, П. Алексіса, А. Сеара, Л. Енніка, Ш. Гюїсманса і Мопассана. Новела «Пампушка» з цього збірника опинилася в центрі уваги читачів, її автор відразу привернув до себе увагу. Е. Золя назвав її «шедевром, твором, досконалим за ніжністю, іронією і сміливістю». Таку ж високу оцінку ще раніше дав їй Г. Флобер, і він не помилився, коли писав: «ця новела житиме довго, будьте певні». Позитивні відгуки з'явилися і в прогресивній французькій пресі.

Реакція буржуазної преси на вихід «Пампушки» була цілком протилежною — вона здійняла галас і почала паплюжити письменника. Спалах ненависті пояснювався антимілітаристською спрямованістю твору.