Гі Мопассан: Твори. Том 1

Простих селян Мопассан часто змальовує з одвертою прямотою. Вони пригнічені злиднями, брутальні й байдужі до страждань інших людей, безкультурні і тому здатні на незбагненні вчинки («Кутя», 1882; «П’яниця», «Коко», 1884). Але як справжній гуманіст, людина великої душевної доброти, правдиво показуючи безпросвітність існування сільської бідноти, письменник ніколи не кепкував з неї. Навпаки, він страждав разом із своїми героями. Чим далі зростала його реалістична майстерність, тим глибше він проникав у таємниці сільського життя, тим краще починав розуміти, що жартівливі хитруни й штукарі, герої його ранніх новел («Нормандський жарт», «Нормандець», 1882; «Шворочка», «Сабо», 1883), — перш за все люди праці, невтомні й віддані землі трударі. У пізніших сільських новелах зникають улюблені Мопассаном образи веселих і хитромудрих нормандців, замість них з’являються зовсім інші типи бідняків. Найхарактерніші для них риси — це любов до землі, цінування своєї праці, а звідси хитрість, недовіра до інших, хто, на їхню думку, може посягнути на цю землю. Саме серед них письменник знаходить взірці вірного кохання, чистих почуттів («Бекаси», 1885; «Фермер», 1886; «Гото-батько і Гото-син», 1889). Взагалі, саме представники народу — ремісники, солдати, рибалки, візники, а не заможні верстви, — стають у Мопассана носіями найблагородніших почуттів і вчинків, виявляють чесність, одвертість і простоту («Сімонів татко», 1879; «Солдатик», 1885; «Буатель», «Олександр», 1889).

Пристрасний мандрівник, Мопассан здійснив у 1887 році другу подорож до Алжіра, відвідав Туніс і величні руїни колись уславленого Карфагена. Разом із своїми друзями він двічі піднімався у Парижі на виготовленій за його кошти повітряній кулі «Горля» і став першим письменником-аеронавтом. Перший політ тривав понад вісім годин, і куля подолала понад 300 кілометрів.

Проте, як і завжди, головне місце у його житті й тепер займала праця, хоч і давалася взнаки хвороба. До того ж, його дуже вразило божевілля молодшого брата Ерве, якого він сам відвозив до психіатричної клініки. Перед ним постала похмура примара його майбутнього, він розумів, що діти успадкували від батьків душевне захворювання.

І все ж письменник не припиняв писати. Переборюючи страшний фізичний біль, до якого врешті став байдужим, він і далі боровся зі своєю недугою, і в цьому допомагала йому творча праця. Але понад недугу його гнітило зло навколишнього світу, бездуховність, жорстокість і бездушність буржуазного суспільства, яке не полишало спроб перетягти його на свій бік і яке викликало в нього — він писав про це українській художниці Марії Башкирцевій — «смертельну нудьгу». Порятунок від цього Мопассан знаходив за своїм письмовим столом, поринаючи у світ своїх героїв. Наслідком напруженої праці була поява уже тринадцятої збірки «Горля» і закінченого за два місяці роману «П’єр і Жан», що його відразу, у грудні 1887 року, почав друкувати журнал «Нувель ревю». Дія твору обмежується сферою родинних стосунків. У центрі зору письменника — страшна самотність людини, що настає після розкриття сімейної таємниці. Молодший з братів Жан несподівано отримав спадщину від материного коханця і це призвело до повного зруйнування родини Ролланів, водночас виявивши повну байдужість і навіть ворожнечу усіх її членів одне до одного.

В одному з своїх теоретичних нарисів Мопассан доводив, що в художньому творі «психологія має бути прихованою під пеленою фактів», тобто про психологічний світ героя читач дізнається через дії і вчинки цього героя. У романі «П’єр і Жан» відбувається протилежне — письменник глибоко аналізує передусім почуття, поривання та найпотаємніші порухи людської душі.

У серпні 1888 року Мопассан почав працювати над романом «Сильна, мов смерть», зміст якого досить довго і жваво обговорював з матір’ю. Події цього року були не дуже значними. Письменник виїздив для лікування на води, у кінці року втретє побував у Алжірі, де почував себе значно легше, і повернувся звідти вже на початку наступного року. А до того часто виходив у море на власній яхті «Любий друг». Писати йому ставало дедалі важче, читачів він зміг порадувати лише однією збіркою новел «Обранець пані Гюссон».

Багато вчених традиційно вважають роман «Сильна, мов смерть» за найслабіпий з усіх, які написав Мопассан, і значною мірою вони мають рацію, оскільки присвячений салонному життю аристократичних кіл, цей твір позначений хворобливим психологізмом. І все ж, однією з головних тем цього роману лишалося викриття «вищого світу». Автор не показав у ньому афер і махінацій новітніх дюруа, вальтерів і андерматів на шляху до збагачення і завоювання влади, персонажі роману вже досягли бажаного і майбутнє їх вже не тривожить. Тепер вони лише користуються результатами своєї діяльності. Одворянені буржуа і обуржуазнені аристократи віднині мирно співіснують у фешенебельному салоні графа де Гільруа. Мопассан створив велику галерею образів цієї вишуканої співдружності. Розповідаючи про кожного з її представників, автор завжди лишався ніби спокійним і врівноваженим, ніколи не обурювався і не гнівався. Проте скільки сарказму й уїдливості криється в описах зовні респектабельних носіїв високих титулів і звань, суть існування яких дуже вдало розкриває художник Бертен: «Вони живуть поряд з усім, але нічого не бачать…; поряд з наукою, якої не знають; поряд з природою, якої не вміють споглядати; поряд зі щастям, бо нічим не здатні захопитись; поряд з мистецтвом, про яке просторікують, не розуміючи і навіть не вірячи н нього».