Джек Лондон - Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 1

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ:

Дмитро Затонський, Віталій Коротич,

Микола Лукаш, Василь Мисик, Тетяна Якимович

Є письменники, що йдуть поруч нас ціле наше життя. І на кожному етапі свого життєвого шляху ми знаходимо щось нове, доти незнане в їхніх творах, у їхніх героях, що їх ми ще з дитинства звикли вважати за своїх сучасників і постійних супутників. До таких от письменників належить і великий митець Америки Джек Лондон.

Ще на шкільній лаві ми вперше розгортаємо книжку північних оповідань, і небачені досі обрії, неокраї снігові простори розступаються перед нами. Пробиваючись крізь бурю й сніг, скоряючи пустелю Білої Тиші, гордо простує людина до обраної мети. Йде інколи самотня, але частіше — дбайливо підтримуючи знесиленого товариша. І ось уже закони дружби, товариської вірності набувають для нас високого поетичного сенсу.

Минає кілька років, і ми, подорослішавши, починаємо дивитись на Лондона по-іншому. Перед нами вже не тільки співець романтичного подвигу, а й соціальний мислитель, митець, що глибоко зазирнув у сувору дійсність буржуазного світу. І ми ще глибше усвідомлюємо потворність того ладу, що розпинає людину й людяність на хресті жадоби.

А далі надходить час, коли перед нами на весь свій зріст постав Лондон-революціонер, Лондон-борець, що зумів розгледіти під оманливою шатою буржуазної демократії лиховісну примару Залізної п'яти і ще більше — її конечну минущість.

Газети Окленда — містечка, де минули дитинство Лондона та юність, — називали майбутнього автора «Залізної п'яти» хлопчаком-соціалістом. Це прізвисько, що збереглося за ним надовго, навдивовижу точно характеризує раннього Лондона. Соціалізм не був для нього захмарним ідеалом, відірваним від конкретності історичного розвитку. Ні, вийшовши з гущі робітничого класу, Джек Лондон ще за юнацьких літ став безбоязним пропагандистом тих правдиво гуманістичних ідеалів, що стверджує пролетаріат у горнилі класової боротьби.

«В натурі Джека Лондона, — писав письменників сучасник і друг Джордж Бемфорд, — поєднувалися дві на перший погляд протилежні риси: щира людяність, невичерпна любов до людини і водночас самовіддане служіння кривавому богові революції… Якось, захотівши з'ясувати причини цієї суперечності, я звернувся до самого Джека. Він замислився. А потім, звільна вимовляючи слова, певно ще міркуючи, сказав: «Суперечність? Нема ніякої суперечності! (І всміхнувся). Для мене вони невіддільні одне від одного: людина — це революція, революція — це людина!..» Слова ці ясно висвітлюють природу гуманізму славетного американського письменника. Ціле своє життя мріючи лиш про те, щоб «глянути правді в обличчя», Джек Лондон глибоко вірив, що істинно героїчне розкривається тільки в дії, спрямованій на боротьбу з соціальним злом, з усім тим, що принижує, плямує людину. Саме тому й найвищий ступінь людського діяння — подвиг, осяяний мрією про революційне перетворення дійсності, — став для нього, принаймні в найдозріліших його творах, синонімом людяності. Ось чому людинолюбство Лондона — це не бездіяльне співчуття до соціальних низів, таке типове для його сучасників — ліберальних письменників кінця сторіччя, — а активне ствердження гуманістичних вартостей.