Джек Лондон: Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 1

Дитинство та юність Джека Лондона, що народився 1876 року, збіглися в часі з тяжкою і тривалою економічною кризою в Америці. Над Штатами піднеслася грізна примара безробіття. Дістали пазури скрути й до родини майбутнього письменника. У тринадцять літ Джек Лондон закінчив початкову школу, однак про дальше навчання поки що годі було думати. Його вітчим (Джек був названим сином бідного іммігранта Джона Мітона Лондона) попав під поїзд, був важко скалічений, і хлопець став, по суті, єдиним годувальником сім'ї. Йому ледве пощастило знайти роботу на консервному заводі, де він мусив за мізерну платню вистоювати біля машини з ранку й до пізнього вечора, і вдавалося, «цим тортурам ніколи кінця не буде».

Та кінець настав. Не витримавши божевільного відчуття «прикутості» до машини, через багато років так тонко змальованого в оповіданні «Відступник», Джек Лондон утік із надсильної роботи. Купив човна, позичивши гроші в тітоньки Дженні, своєї колишньої годівниці, і став «устричним піратом». У товаристві юних, але вже зіпсованих життям зухвальців він чинив спустошливі наскоки на устричні мілини в бухті Сан-Франціско. Та Лондон мав чудесний дар лишатися чистим і на людському «дні». Зберіг він свою чистоту й тоді, коли міська влада, начувшися немало про відвагу та кмітливість Лондона і його товаришів, умовила їх облишити небезпечний промисел і вступити до рибальського патруля. Відтак Лондонові доводилося часто стикатися з місцевими властями, з різними політиканами. Спізнавши їхню продажність та моральну розбещеність, Джек Лондон вирішив будь-що вирватись із завороженого кола. В січні 1893 року він найнявся за матроса на шхуну «Софі Сатерленд», що вирушала полювати на котиків у Берінгове море. Коли по сімох місяцях тяжкої плавби шхуна повернулася до своєї пристані, в Америці після короткого періоду відносного добробуту знову настав економічний спад: затихли заводи, поросли бур'яном необроблені лани, країна налічувала три мільйони безробітних, і число те невпинно зростало. Віддавши матері майже весь заробок, Джек Лондон, попоневірявшися чимало, знайшов собі місце на джутовій фабриці. Знову потяглися похмурі дні, «наповнені, болем, потом і кров'ю». Здавалося, ніщо вже не здужає повернути радість життя «білому рабові», одному з мільйонів, що їх жер молох капіталізму.

Отак сама логіка життя наближувала Джека Лондона до запеклих класових боїв, що їхньою головною прикметою була дедалі активніша участь у них організованого пролетаріату. Це явище для Америки середини 80-х років мало глибоке соціальне та ідейне коріння. «Фронтьєр», той рухомий кордон, що посувався на захід у міру освоєння нових земель, визначав аж до останніх десятиліть XIX сторіччя і шляхи розвитку економіки США, і специфіку духовного та політичного життя в країні: капіталістичні суперечності, розвиваючись ніби не вглиб, а вшир, не виявлялися так видимо на поверхні, як у Європі. А внаслідок того суспільна свідомість Америки формувалася до часу під знаком ілюзій, так, ніби «благословенна земля» Нового світу не знала антагоністичних суперечностей. Міф про неможливість класової боротьби в Америці своєю чергою породжував хибну віру у «винятковість», «гармонійність» американського способу життя.

Сама історія розвіяла той міф. «Останній буржуазний рай на землі, — писав тоді Енгельс, — швидко перетворюється на чистилище, і від перетворення на пекло, подібне до Європи, його зможе втримати тільки бурхливий темп розвитку щойно опіреного американського пролетаріату» [2] К. Маркс, Ф. Энгельс, Сочинения, изд. второе, т. 36, стор. 417. . Однак ці глибинні процеси знаходили своє відбиття лиш у творах тих небагатьох письменників, що поєднали своє життя й творчість із народними сподіваннями. А стандартна література, все те читво, що затоплювало книжковий ринок Америки, було наскрізь просякнуте прагматистською «філософією успіху», банальною дрібнобуржуазною догмою «рівних можливостей для всіх». Ті бліді, анемічні твори малювали перед читачем пасторальні образки ідилічного життя у вигаданому світі «загального гаразду», «удачі», «щасливого випадку». В тому містифікованому світі не існувало класових суперечностей, не було багатих і бідних, гнобителів і гноблених, панувала одна лиш міщанська чеснота, що муром активного невідання відгородила себе від соціального зла…

І все ж діапазон нереалістичної, прикрашальницької літератури невблаганно вужчав: знедолені, виголоднілі, зігнані зі своєї землі люди не могли вже вірити в пасторальну ідилію, що обіцяли їм романи в кучеряво розмальованих обкладинках. Тепер вони вимагали від літератури правди, самої лише правди. Вже перша літературна спроба Лондонова — нарис «Тайфун біля японських берегів», надрукований у газеті «Сан-Франціско Кол» 12 листопада 1893 року, звернений саме до цього читача. Критики, що помітили цей «свіжий», у «ритмі моря» написаний твір, обіцювали авторові «блискуче майбуття». Та скільки часу ще минуло, поки це провіщення справдилося! Оповідання, що їх написав Лондон після першого літературного успіху, редакції газет і журналів уперто відхиляли. Ще багато місяців мав Лондон бути в ярмі пекельної невільничої праці, що змінилася врешті безробіттям.