Алессандро Мандзоні - Заручені

— Князю, дотримуючись статуту, виконуючи необхідну формальність, хоча, звичайно, в даному разі... однак я все ж зобов'язана сказати вам, що кожного разу, коли дівчина просить про допущення до чернецтва... настоятелька,— в даному разі я, недостойна,— зобов'язана попередити вас про таке: якщо батьки ненароком... допустилися насильництва над волею дочки, то вони підлягають за це відлученню. Ви мені вибачте...

— Чудово, чудово, вельмишановна мадре. Я повністю схвалюю вашу сумлінність. Цілком правильно... Але можете не сумніватися...

— Ну що ви, що ви, князю... Я говорила, виходячи зі своїх обов'язків, до того ж...

— Звичайно, звичайно, мадре.

Перекинувшися цими нечисленними словами, співрозмовники розкланялися й розійшлися, ніби кожному з них було обтяжливо довго залишатися віч-на-віч з другим. Кожен пішов до своїх, один — за межі монастирської огорожі, а друга — досередини.

— Ну, вже пора,— сказав князь,— скоро Гертруда дістане змогу вдосталь натішитися товариством шановних сестер. А досі ми їх уже добряче потомили.

Мовивши це, він розкланявся; вся родина рушила за ним; іще раз обмінялися люб'язними словами. І, врешті, поїхали.

Дорогою назад Гертруді не хотілося ні про що говорити. Налякана зробленим нею кроком, присоромлена свідомістю своєї нікчемності, відчуваючи прикрість за інших і за себе, вона з сумом перебирала в пам'яті ще наявні для неї можливості сказати «ні» і боязко давала собі обіцянку виявити в інших випадках більше твердості й присутності духу. Однак страх, викликаний похмурим виглядом батька, досі не пройшов, і Гертруда крадькома позирнула на князя, аби пересвідчитися, що на його обличчі не залишилося ані найменшого сліду гніву. Вона побачила, що він цілком задоволений, і на хвилю відчула якусь полегшу.

Коли приїхали додому, довелось перевдягатися, міняти туалети. Потім обід, кілька візитів, прогулянка в екіпажі й, урешті, вечеря, наприкінці якої князь підняв нове питання: про вибір хрещеної матері. Так звалася дама, під чию опіку, на прохання батьків, віддавали юну кандидатку в черниці на весь час від подання прохання до вступу до монастиря. Цей час було присвячено огляду церков, палаців, вілл, святих місць, одно слово, всіх визначних пам'яток міста та його околиць, щоб юні дівиці, перш ніж проказати свою обітницю, гарненько подивилися на те, від чого вони відрікалися навіки.

— Треба подумати про хрещену,— сказав князь,— адже завтра для випробування з'явиться вікарій черниць, після чого буде порушено питання про капітул [59] Капітул — збори членів чернечого ордену або іншої духовної корпорації. , щоб сестри висловили свою згоду на її прийняття.

Ці слова було звернено до княгині, яка, зрозумівши, що її запрошують висловитися, почала:

— Либонь, найкраще...

Але князь урвав її:

— Ні, ні, княгине, хрещена передусім має припадати до душі самій нареченій, і хоча за заведеним звичаєм вибір надається батькам, однак Гертруда своєю розсудливістю й розважністю цілком заслужила, щоб для неї було зроблено виняток.— І, звертаючись до Гертруди з виглядом людини, яка повідомляє про незвичайну милість, провадив далі: — Будь-яка дама з тих, що були в нас сьогодні ввечері, володіє всіма якостями, необхідними для того, щоб бути хрещеною дівчини нашого дому, і я вважаю, що серед них не знайдеться жодної, котра не вважатиме за честь виявлену їй перевагу,— тож вибирайте самі.

Гертруда добре бачила, що такий вибір зайвий раз означатиме її згоду. Але пропозицію було висловлено з такою урочистію, що відмова, ба навіть найнесміливіша, могла б видатися образою або ж щонайменше свавільним капризом. І ось вона зважилась і на цей крок, назвавши ту даму, яка того вечора припала їй до душі, тобто ту, яка найбільше від усіх пестила й розхвалювала її, поводячися з нею з тією фамільярністю, щирістю й запобігливістю, що в найперші хвилини знайомства скидаються на давню дружбу.

— Чудовий вибір,— сказав князь, який саме цього і сподівався.

Випадково чи то навмисно, проте вийшло достоту так, як буває, коли ото штукар ляскає перед вашими очима колодою карт і пропонує запам'ятати яку-небудь карту, а потім угадує її, але при цьому показує карти в такий спосіб, що ви помічаєте тільки одну. Ця дама цілий вечір стільки вертілася коло Гертруди, так настійливо займала собою її увагу, що дівчині коштувало б великих зусиль пригадати яку-небудь іншу. Старання цієї дами були ще й не безпричинні: вона вже давно накинула оком на молодого князя, ладячи його за свого зятя, через це всі справи цього дому вважала ніби своїми, і цілком природно, що любій Гертруді вона приділяла нітрохи не менше уваги, ніж найближчі її родичі.