Алессандро Мандзоні - Заручені

— Нарешті,— сказав князь,— я мав утіху бачити, що всі обходилися з моєю дочкою як з рівною собі. Однак треба відзначити, що й вона трималася чудово й показала, що їй не коштуватиме великої праці в монастирі грати головну роль і підтримати престиж родини.

Вечеряли похапцем, щоб скоріше розійтися і назавтра бути готовими уже з самого рання.

Розстроєна, сердита і водночас дещо запишавшись усіма висловленими їй поздоровленнями, Гертруда тут же пригадала все, що перетерпіла від своєї тюремниці, й, бачачи, що батько готовий догоджати їй в усьому, крім одного, захотіла скористатися зі своєю хвилинної переваги, щоб удовольнити бодай одну з тих пристрастей, які мучили її. Вона сказала про свою велику огиду до тюремниці й стала докладно скаржитися на її поводження.

— Як! — вигукнув князь.— Вона була з вами не досить поштива? Завтра, завтра ж я добряче вичитаю їй. Покладіться на мене: я їй покажу, хто така вона і хто — ви. І в будь-якому разі, дочка, якою я задоволений, не повинна бачити біля себе неприємне їй обличчя.

З цими словами він звелів покликати іншу жінку й наказав їй прислуговувати синьйорині. А тим часом Гертруда, упоюючись одержаним задоволенням, з подивом відчувала, як мало в ньому радості порівняно з тією жадобою помсти, з якою вона до нього прагнула. Всупереч бажанню, її душею заволоділа свідомість того, як швидко вона за цей день наблизилась до монастиря,— думка про те, що тепер для відступу потрібно було б набагато більше сили й рішучості, яких вона в собі вже й не знаходила.

Жінка, що супроводжувала Гертруду до її кімнати, давно вже жила в будинку. Вона була нянькою молодого князя, якого прийняла просто з пелюшок і виходжувала до юних літ. Всіляко догоджаючи йому, вона бачила в ньому свою надію, свою славу. Рішення, прийняте того дня, було нібито її особистим успіхом. І Гертруді, у вигляді останньої розваги, довелося переслухати силу поздоровлень, похвал і порад старенької, вислухати нескінченні розповіді про всяких тіток та двоюрідних бабусь, які були дуже задоволені, постригшися в черниці, бо ж, походячи з такої знатної родини, вони завжди тішилися величезною пошаною, завжди вміла показувати пазурі і в монастирській приймальні іноді досягали того, чого не могли домогтися найповажніші дами в своїх вітальнях. Вона говорила їй про різноманітні візити, які чекають її в майбутньому. Ось одного чудового дня вона побачить у себе молодого князя з дружиною, яка, зрозуміло, буде дуже знатною синьйорою, і тоді сколихнеться не тільки весь монастир, але й весь окіл. Старенька торохтіла, роздягаючи Гертруду; коли Гертруда вже лежала в постелі, вона все ще балакала, не вмовкаючи, балакала й тоді, коли Гертруда вже засинала. Молодість і втома виявилися сильнішими за всякі думи. Сон був тривожний, важкий, повен болісних сновидінь, і все ж його урвав тільки скрипучий голос старенької, яка прийшла будити Гертруду; настав час готуватися до від'їзду в Монцу.

— Вставайте, вставайте, синьйоро наречена! Надворі вже день, а поки вдягнемось та зачешемось, мине не менше години. Синьйора княгиня вже одягаються, їх розбудили на чотири години раніше, ніж звичайно. Молодий синьйор князь уже сходили до стайні й повернулися, вони готові їхати хоч зараз. І моторний же він у нас, розбійник, достоту заєць,— такий уже він з дитинства, я вже це можу вам сказати, адже я його вигляділа. А вже коли він готовий, то не можна примушувати дожидатися, бо ж хоч він і з найкращого тіста в світі, але частенько виходить із себе й гримає. Біднесенький! Шкода мені його: така вже в нього натура. До того ж цього разу він, либонь, і має слушність, адже старається для вас. Боронь боже, щоб хтось зачепив його в таку хвилину! Про всіх йому байдуже, крім хіба самого синьйора князя. Але ж коли-небудь князем стане й він сам,— дай бог, щоб це сталося якнайпізніше. Вставайте-бо скоріше, синьйорино! Що ви на мене так дивитесь? Вам би час уже давно бути на ногах!

Разом з образом розгніваного молодого князя враз знялися,— як зграя горобців при появі шуліки,— і всі інші думки, які купчилися в Гертрудиній свідомості. Вона послухалась, швиденько вдяглася, дала зачесати себе і з'явилася в залі, де вже були батьки і брат. Дівчину посадовили в крісло й подали їй чашку шоколаду, а це в ті часи означало те саме, що колись у римлян одягання в чоловічу тогу [58] Тобто визнання повноліття. В Стародавньому Римі юнак, досягти повноліття, діставав право носити «чоловічу тогу». .